History

Основні напрямки барського народного гончарства.

В Барі розвиток гончарства відбувався в двох напрямках, які для зручності умовно назвивають цеховий і звичайний.

1) Цехове гончарство Цеховий виник і діяв, як усталена гончарська школа з чіткими стилістичними рисами з часів середньовіччя і до початку ХХ століття, тобто до часу поширення промислово-технічного виробництва. Саме розвиток і утвердження промисловості спричинили занепад і зникнення кустарних народних промислів, в тому числі і цехового гончарства. У Барі з середньовічних часів (ХV-ХVI ст.) існував гончарський цех, який своєю продукцією задовольняв потреби міської громади і жителів навколишніх сіл. Цеховий устрій мав регламентований характер, який регулювався власним статутом, де чітко прописувалися виробничі, економічні, управлінські і навчальні правила, що їх суворо дотримувалися члени цеху. Суспільна роль цеху була надзвичайно вагомою. Цех брав активну участь в громадському житті міста, в його обороні і розвиткові. Тому організаційні і виробничі вимоги в житті цеху були першорядними.

Характеристики гончарських осередків

Відомо, що гончарні цехи на Поділлі були в Смотричі, Меджибожі, Гайсині, Шаргороді, Яневі та інших містах. Ці середньовічні організації полишили нам мистецькі традиції, відгомін яких дійшов до наших днів в численних артефактах, що нині зберігаються в музеях і приватних зібраннях. Важливим є той факт, що цехові художні традиції завжди унікальні, навіть тоді, коли розташовані близько один від одного територіально. Гончарні осередки, як Смотрич, Бар і Шаргород. На перший погляд здаються подібними, тому що всі три осередки виробляли посуд, що мав розпис на білому тлі. Проте, досвідчений дослідник легко розпізнає продукцію кожного з осередків за стилем розпису, за формою вінця мисок і за характером самої форми миски (огляд будемо робити на прикладі розпису мисок, бо саме тут найповніше проявилося мистецтво гончарського розписування). Наприклад, миски барських гончарів мають чітку конічну форму і специфічне вінце, яке відсутнє в смотрицьких чи шаргородських мисках. Порівняно з барськими мисками, шаргородські мають явно виражену опуклу сферичну форму і така відмінність у формі мисок цих двох осередків послідовно прослідковується, маючи постійну наявність у виробах всіх шаргородських майстрів. Такої ж стабільної послідовності у формотворенні дотримувалися барські і смотрицькі гончарі. Щодо Смотрича, то форма мисок цього осередку майже наближена до барських, проте вінце зовсім інше. Це щодо форм, але основне розмаїття ховається в стилі розписування, і тут майстри кожного з названих трьох осередків зовсім оригінальні.

Особливості гончарського розпису

Розписи гончарів Бара і Шаргорода стилістично близькі, але мають свої особливості в загальній композиції розпису, тобто, шаргородські гончарі розписом заповнювали весь внутрішній простір миски, в той час як барські майстри розпис компонували в центрі миски, залишаючи значну частину сферичного простору вільним і чистим. Чудовим взірцем цього композиційного принципу є миска барського майстра з зображенням птаха на яблуневій гілці з квіткою (тут образ яблуневої гілки вводиться умисне, на відміну від птаха на калиновій гілці, що її вживали в своїх розписах смотрицькі гончарі). На відміну від розмаїтих трактувань образу птаха на гілці смотрицькими майстрами, барські майстри послідовно дотримувалися стійкого «каліграфічного» і однотипного трактування свого образу птаха на гілці, проявляючи бездоганну графіку ліній. Тут доречно приділити більш детальну увагу цьому «класичному» взірцеві керамічного розпису барських гончарів, для якого характерна раціональна скупість графічних контурів, вишукана плавність ліній, максимально допустимий аскетизм творення форми і птаха, і гілки з квіткою. Жодного зайвого штриха! Це яскравий показник високої майстерності і бездоганної естетики. Щось подібне в українському гончарстві зустрічаємо лишень у гончара Шостопальця з Сокаля на Львівщині та у гончарів села Дибинці на Київщині. Мова тут про найвищий «пілотаж» в народному мистецтві гончарного розпису. Сьогодні дослідникам важко з певністю з’ясувати, хто був цей барський майстер і чи він був один. Важко заперечити думку, що таку «каліграфію» розпису майстри культивували з часів середньовіччя в гончарському цеху. Тільки в регламентованій традиції цеху можливим було досягти такої високої досконалості, що ми її бачимо в розписі цієї барської миски. На жаль, мало імен гончарів збереглося в народній пам’яті, їх всього кілька, і вони не мають гарантованого зв’язку з конкретними гончарними виробами, щоб було можливим впевнено говорити про їх мистецький внесок. Але один з барських майстрів подбав все-таки про своє безсмерття і увічнив своє ім’я, підписуючи ним свої твори. Мова про Павла Самоловича. В колі барських гончарів він посідає особливе місце, завдяки сюжетним композиціям на полумисках, що нині є окрасою музейних колекцій в Києві і Санкт-Петербурзі.

2) Звичайне гончарство

Особливості форм та розпису

Звичайна народна традиція (таке термінологічне визначення є чисто умовним і вжито для більшої зручності в поясненнях) мала свої формальні і декоративні осередкові ознаки і цим відрізнялася від інших гончарських традицій Поділля. На жаль, цей пласт барської гончарської культури мало досліджений і належні йому предмети рідше зустрічаються в музейних зібраннях, а там, де є – кількість їх незначна. По-перше, тут форма мисок має кілька різновидів – зустрічаються конусоподібні, як у цехових, але більше форм з заломом. Форма миски з заломом зустрічається в багатьох інших осередках Поділля (Меджибіж, Паланка, Бубнівка, Крищенці, Рахни-Лісові і ін.) і таке поширення цієї форми є свідченням давності традиції. Проте, розпис тут не має аналогів в цеховій традиції, він наділений ознаками архаїчної самобутності і має численні варіації компонування. Напрошується припущення, що архаїзм орнаментного декорування зберігся з давніших часів, коли середньовічних гончарських цехів ще не було.

Барське гончарство є винятковим культурно-історичним явищем

на сьогодні мало вивченим, але значимість якого важко перебільшити по причині його давності в часі і високій мистецькій якості, як компонента нашої етнічної культури.