Романишена Ольга Іванівна,
завідувач науково-дослідного відділу
Вінницького обласного художнього музею
«Музей гончарного мистецтва ім. О.Г. Луцишина»
БАРСЬКА ІГРАШКА: «БІЛА ПЛЯМА» В ІСТОРІЇ
ПОДІЛЬСЬКОЇ КЕРАМІКИ
Що нам відомо про барську керамічну іграшку?
Це питання постало перед автором, коли проводилась комп’ютеризація карткок наукового опису за групою збереження «Кераміка». Виявилось, що у фондах Вінницького обласного художнього музею окрім мисок, баньок, зберігається 4 барині, 1 куманець (у вигляді жінки) та скульптурна композиція з цього району. Ми багато чули про бубнівських та опішнянських коників та пташечок, а мальована миска взагалі є візитівкою подільского гончарства. Та все ж: що ми знаємо про барську іграшку?
Ось так почались пошуки. У науковій літературі є лише згадки про те, що у місті Бар Вінницької області виготовлялась глиняна забавка. Наприклад, у праці Людмили Герус «Українська народна іграшка» цій темі присвячений цілий абзац. У книзі Олександра Найдена «Українська народна іграшка» лише кількома словами уточнюється, що у Барському районі виготовляли іграшки. Простежується стійка зацікавленість дослідників південно-східними та західноукраїнськими гончарними осередками і майже не звертається увага на подільську кераміку. Дивно, адже барська кераміка є однією з найяскравіших сторінок українського гончарства. Чого варта лише барська миска, яка стала уже хрестоматійною для спеціалізованої літератури з її упізнаваними мальовками.
Світ української народної іграшки – тема цікава і актуальна. Видано книги, монографії, статі, захищено багато дисертацій і т.д. Але наявні тут не вивчені теми. Однією з них, як виявилось, є барська іграшка.
Насамперед варто зауважити, що науковці розглядають іграшкарство як самостійний вид декоративно-ужиткового мистецтва: воно визначається своїми неповторними традиціями виготовлення та орнаментування, виконує ігрову, пізнавальну, виховну, естетичну, нормативну, комунікативну та інші функції.
Особливе місце у цій сфері займає глиняна забавка. Чому? Тому що вона має давню історію і виготовлялась практично в усіх гончарних осередках. У її створенні використовуються різноманітні художньо-технічні засоби, велика кількість образно-пластичних, конструктивних, орнаментальних та колористичних поєднань.
Що ж сприяло такому розповсюдженю керамічної іграшки? Перш за все – поширеність цього матеріалу. Глина є скрізь: на заході і на сході, в Китаї та в Мексиці. Крім того, вона має високі технолоічні й художні якості – пластичність під час ліплення і міцність після випалу, широку гаму кольорів, різноманітну фактуру. І – як зазначається у вищезгаданій праці Людмили Герус – «безпечність глини для здоров’я дитини». Останій доказ важливий, але на думку автора цієї статті, гончарі у ХІХ столітті не замислювались над питаннями корисності глини та її екологічної чистоти: вони просто робили іграшки із доступного, піддатливого та не дорогого матеріалу.
Які ж види глиняної іграшки ми знаємо?
- Іграшки, які зображують людей, тварин, птахів: лялька, коник, птах тощо.
- Музичні інструменти.
- Іграшковий посуд: глечик, дзбанок, горнятко тощо.
Перші іграшки на території України відносяться до часів трипільської цивілізації. Спочатку їх виготовляли для певних обрядодій землеробського календаря. Згодом забавку почали створювати для гри, але при цьому вона не втратила свого ритуального значення. Найбільший розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину ХІХ століття – внаслідок розвитку ярмаркової торгівлі. Саме у цей період історично сформувались три найбільші регіони виготовлення дитячих забавок: Подністров'я, Поділля і Прикарпаття, а в їх межах визначилися локальні стильові особливості, характерні лише для іграшок відповідного центру. Керамічну забавку майже в усіх гончарних осередках виробляли для власних потреб, а з окремих центрів (Бар, Бубнівка, Опішшя, Адамівка, Вишнівець та ін.) їх вивозили на ярмарок. У кожному осередку формувалися традиції як у ліпленні форми, так і в розписі.
Творцями керамічних забавок були переважно жінки та підлітки, які навчались гончарного ремесла. Принагідно у вільній від виточування ужиткового посуду час іграшки виробляли також досвідчені майстри-гончарі, що було для них зміною роду діяльності. У своїх виробах майстри давали волю своїй фантазії, перетворюючи грудочки глини в фігурки людей, звірів, птахів, казкових і реальних одночасно. Влучність характерів завжди поєднувалася з узагальненістю образу, лаконічною пластичною формою. Ліплення з глини приваблювало також і молодших дітей. Бавлячись, вони охоче виробляли з неї фігурки тварин, ляльки, дрібний посуд.
Якщо ж говорити про Бар, то Людмила Грегус і Олександр Найден у своїх роботах говорять про нього як про один із небагатьох центрів створення іграшки не тільки для власних потреб, а й на продаж.
Із викладеного вище матеріалу стає зрозумілим, що Бар був одним із найвідоміших осередків вигототовлення іграшки в Україні. Але про забавку з цього району майже нічого не відомо, у літературі ми знаходимо лише кілька рядків і фото одного предмета із Музею етнографії та художнього промислу, який «мандрує» з однієї книги в іншу. Разом із тим у праці Людмили Герус «Українська народна іграшка» в розділі, присвяченому керамічній забавці, у великій кількості представлені світлини та характеристики «глиняних панянок» із Північно-Східної (с. Опішня) та Західної України (с. Стара Сіль) і лише одне фото барської ляльки. Невже так мало представлена барська іграшка у музейних та приватних колекціях? А якщо вона збереглася, то чому ніхто не вивчав іграшку, яку виготовляли у великій кількості та продавали на ярмарках Поділля і, можливо, навіть і в інших регіонах? Зрозуміло, що глина – матеріал ламкий і недовговічний. Тому, незважаючи на великі обсяги виробництва глиняних іграшок у різні періоди, дійшло їх до нас мало. Але це лише одна з причин, тому питання залишається відкритим і є предметом майбутніх досліджень.
У статті ми будемо говорити про керамічну ляльку, адже саме барська «панна» або «бариня» представлена у фондах Вінницького обласного художнього музею.
У гончарній термінології «бариня (барина, баришна)» вживається на позначення глиняної скульптури у вигляді жінки в капелюсі, яка тримає під рукою або в кошику курку, з дитиною на руках тощо; вона використовувалась в календарних обрядах землеробського циклу. Словник української мови фіксує слова «баришня» зі значенням «незаміжня дівчина з багатої панської родини». Зрідка на позначення глиняних іграшок цього типу вживають термін «пані». Мистецтвознавець Олександр Найден згадує ще одну назву – «баба».
Історія керамічної ляльки на теренах України, як вже згадувалося, сягає часів трипільської культури, в пластиці якої домінувало зображення жінки. Спочатку такі твори були схематичними: голова у вигляді невисокого стержня, тулуб плескуватий, широкі стегна та конусоподібні ноги. Наприкінці раннього етапу Трипілля з’являються жіночі конусо-, дзвоноподібні фігури (характерні для «баришень» кінця ХІХ – початка ХХ століть) із зображенням зачісок, головних уборів, елементів одягу та шийних прикрас. У цей же час виникають зразки із притуленими до грудей немовлятами.
У ХІV- ХІV століттях панну зоображають із немовлям у руці. Особливо детально потрактовувалася голівка, яку часто увінчували головні убори чи віялопобідні зачіски. Велика увага приділялась прикрасам – сережкам та намисту. Немовля, яке підтримувала жінка рукою, часто зливається з її фігурою та потрактовано умовно: голівка, трохи приплюснута зверху, овал обличчя, очі, рот, іноді складки пеленок. Цей образ із деякими змінами, пов’язаними із соціальним становищем та тенденціями моди, дійшов і до початка ХХ століття.
Як же гончарі, гончарівни та гончарята створювали панночок? У фігурках ляльок спочатку виробляли порожнисту конусоподібну основу з отворами у верхній та нижній частинах. Її виліплювали руками або виточували на гончарному крузі. До вужчого отвору основи вкладали глиняний валик, з якого формували тулуб, шию, голівку ляльки. Потім доліплювали руки, елементи одягу, прикрас і сюжетні доповнення – фігурки дитини, птаха, кошик тощо. Риси обличчя здебільшого відзначали гострою дерев’яною паличкою та защипами.
Лялька «барська панночка», що є у фондах Вінницького художнього музею, має невеликий розмір та округлі об’єми. Її поверхня вкрита світлими ангобами, на тло яких нанесений розпис, який зображує жіночий одяг.
Перед тим, як перейти до детальної розмови про музейні предмети, потрібно зауважити, що у картках наукового опису подана не точна назва виробів «Жінка з пляшкою», «Жінка з пакунком». Дослідивши це питання, автор статті встановив, що керамічні ляльки в жодному регіоні України не зображали із такими предметами. Подільські ляльки, зазвичай, тримали у руках дитину або пташку під пахвою. Їх завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї та модною зачіскою.
Отже, якщо говорити про музейні предмети барського забавкарства, то (як і в інших гончарних осередках) виріб передає окремі прикмети жіночої фігури: голову, тулуб, руки. Нижня частина її сформована у вигляді порожнистого конуса, що править за основу й відтворює поясний одяг. Коли ж говорити про мальовки, то тут вже простежуються певні особливості. Всі «панянки» прикрашені по-різному. «Жінка з пляшкою» (К-286) та «Жінка з пакунком» (К-288) представляють собою вироби, тулуб яких вкритий світлим ангобом із нанесеними у довільному порядку зеленими та коричневими крапками, що є характерною ознакою барських розписів. Намисто теж відтворене за допомогою дрібних коричневих крапок. Головний убір зеленого кольору поданий схематично. Це дуже важливо, адже опішнянські майстри велику увагу приділяли саме цьому елементу, детально проробляючи його. Інший вид декорування представлений іграшкою «Жінка з каченям» (К-287). Верх світлий, а спідниця прикрашена широкими зеленими і коричневими смугами. Цікавим є те, що опішнянська іграшка має чітке розмежування між натільним та напоясним одягом, створеним за допомогою різних прийомів (поясів, тонких ліній, пластично-фігурних наліпив тощо). У подільській та західноукраїнській іграшці цей перехід уже так конкретно не простежується або нівелюється. Відрізняється від інших забавка «Жінка з пакунком» (К-289): тутуб ляльки подано схематично, верхня частина розмальована зеленим, а нижня – червоним ангобом.
Повернемось до нашого головного питання: що ж ми знаємо про барську іграшку? Наукова спеціалізована література про неї майже не згадує. У деяких працях можна знайти опис лише одного зразка барської іграшки. Чому склалась така ситуація?
Ось що нам вдалось дізнатись про керамічну барську забавку. Вона виготовлялась в одному із найвідоміших гончарних осередків України – місті Бар. Якість місцевих глин не дозволяла виготовляти вогнетривкий посуд, тому майстри створювали здебільшого столові та декоративні вироби: миски, дзбанки, макітри, горщики, антропоморфні, зооморфні посудини й іграшки. Забаваку тут виготовляли не тільки для власного користування, але й на продаж. Це важливо, адже в країні таких центрів існувало всього кілька.
Як і для глиняної іграшки всіх регіонів України, барській забавці притаманні компактність, порівняно слабка розчленованість, певна важкуватість і присадкуватість, здебільшого відсутність легких, витончених та видовжених деталей або дрібних «документальних» подробиць, а також об’ємність, округлість форм, композиційна компактність.
Разом із тим існують і відміності – стилізоване зображення обличчя та головних уборів. Схематичність та нечіткість у декоруванні одягу та розмежуванні його верхньої та нижньої частини. І, звичайно ж, світле тло та «барські» кольори – зелений, коричневий, червоний.
Висновки із вище сказаного дуже прості. Подільська кераміка і один із найяскравіших її втілень – барський гончарний осередок – вартий вагомого, професійного вивчення, дослідження, популяризації і – саме головне! – збереження. Як це зробити? Відповідь – за майбутніми дослідженнями.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- Герус Л. Українська народна іграшка – Львів, 2004
- Найден О. Українська народна іграшка - “Стилос”, Київ, 2007.
- Литвиненко С. Варіанти українських назв глиняних іграшок// Український керамологічний журнал - №4, 2004.
- Рахно К. Глиняна іграшка у міфі й ритуалі// ПостМетодика - №5-6, 2003
ДОДАТКИ
ВОХМ К-286 d-6 h-12 см поч ХХ іграшка жінка з дитинкою
ВОХМ К-287 d-5 h-11 см поч ХХ іграшка жінка з гускою
ВОХМ К-288 d-5,5 h-10,5 см поч ХХ іграшка жінка зі свитком
ВОХМ К-289 d-5,5 h-11 см поч ХХ іграшка жінка зі свитком
