А.В. Корохіна
БАРСЬКА КЕРАМІКА: МОЖЛИВОСТІ ПЕТРОГРАФІЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ
CERAMICS OF THE TOWN OF BAR: POSSIBILITIES OF PETROGRAPHIC CHARACTERIZATION
В роботі представлені результати “розвідкового” петрографічного аналізу декількох просторово-хронологічних груп та зразків кераміки, виявленої в межах міст Бар, Меджибіж та Шаргород (Винницька та Хмельницька області). Розглядаються загальні петрографічні відмінності між групами, риси гетерогенності всередині груп, а також — риси подібності між ними в контексті проблеми співвідношення та взаємодії технологічних традицій. Ключові слова: кераміка, технологія, Бар, Меджибіж, Шаргород, петрографічний аналіз. Вступ Робота, що пропонується до розгляду читачів, представляє перші результати петрографічного аналізу кераміки декількох просторово-хронологічних груп та зразків, виявлених в межах міст Бар, Меджибіж та Шаргород (Винницька та Хмельницька області). За мету ставилася апробація методу на конкретному матеріалі та видобуток перших даних для петрографічної характеристики різних (за походженням та/чи хронологією) груп кераміки. Петрографія — класичний метод дослідження артефактів з глини, що дозволяє прослідковувати властивості вихідної сировини та технологічні аспекти гончарного виробництва. Петрографічний аналіз базується на спостереженні кристалооптичних властивостей речовини в прозорих шліфах у поляризованому світлі. Отримані дані дозволяють характеризувати ознаки формувальних мас кераміки, на основі яких можливо проводити реконструкцію стадій відбору та обробки глинистої сировини, рецептів формувальних мас та умов випалу. Іноді можливо діагностувати також ознаки формування виробів та постседиментаційні зміни (Жущиховская, Залищак 1986; Глушков 1996, с. 37-51; Внуков 1999; Глушков, Гребенщиков, Жущиховская 1999; Shepard 1985, p. 139-140; Rice 1987, p. 376-382; Reedy 1994; Quinn 2013; Santacreu 2014, p. 22–29; Degryse, Braekmans 2017). За результатами аналізу відбувається класифікація матеріалу за т.зв. “петрографічними групами”, що відбивають унікальність поєднання регіональних геологічних умов із конкретними проявами технології гончарного виробництва. Це дозволяє проводити реконструкцію т.зв. “технологічних традицій” в різних гончарних осередках, порівнювати за технологічними ознаками групи виробів, зрештою (за достатнього охоплення джерел), — виходити на рівень соціокультурних реконструкцій (Gosselain 1992; 2018; Sellet 1993; Santacreu 2014; Roux 2017; 2019). Петрографічний аналіз має обмеження, а саме: не дозволяє точно визначити фазовий склад тонкодисперсної складової кераміки (матриці), непрозорих мінералів та скловидних фаз (наприклад, поливи). Окрім того, риси петрографічної подібності можуть відбивати конвергентні явища літогенезу та/чи технології. Відтак, для коректних заключень щодо сировинно-технологічної однорідності виробів в низці випадків необхідно залучати інші природничі методи, що дозволяють встановити точний елементний та фазовий склад кераміки. Важливим етапом петрографічного дослідження є аналіз потенційних джерел сировини та еталонних зразків кераміки. Утім, за наявності репрезентативних вибірок матеріалу, проаналізованого комплексно, з надійною прив’язкою до місць виробництва, зіставлення груп виробів у термінах дослідження походження та соціо-культурної взаємодії їхніх виробників можливо проводити і без звернення до геологічних джерел (Wilson 1978; Rice 1987, p. 413-426; Degryse, Braekmans 2013, p. 192-197; Quinn 2013; Daszkiewicz 2014; Santacreu 2014, p. 32-35; Waksman 2017; Hein 2018). Методи і матеріали Петрографічний аналіз проводився за методикою, адаптованою до археологічної кераміки (Quinn 2013). Застосовано класичну техніку спостереження прозорих шліфів кераміки (товщиною 30 μm) у просвічуючому поляризованому світлі, а також — текстурний аналіз непластичних включень, у поєднанні з візуальною характеристикою зразків. Візуальна характеристики включала: визначення кольору поверхонь та кольорової палітри зламу; відносної твердості за шкалою Мооса (дряпання зразків мінералами з різною твердістю); відчуття поверхні на дотик та тип зламу. Застосоване обладнання: поляризаційний мікроскоп МІН–8 та цифрова камера DLT–Cam Basic 2 MP. Для текстурного аналізу залучено програмний пакет SmartGrain (Takanari et al. 2016), для візуалізації — програмне середовище R (R Core Team 2013). Спеціальні терміни. Петрографічний опис здійснено згідно рекомендованого методикою зразку (Quinn 2013, 71–102). При цьому залучаються специфічні, перекладені автором статті терміни. Для визначення інтервалів концентрації компонентів застосовані терміни: 1) predominant (>70%) – абсолютно переважає; 1) dominant (50–70%) – переважає; 3) frequent (30–50%) – частий; 4) common (15–30%) – типовий; 5) few (5–15%) – нечисленний; 6) very few (2–5%) – дуже нечисленний; 7) rare (0,5–2%) – рідкісний; 8) very rare (<0,5%) – дуже рідкісний; 9) absent – відсутній. Для визначення ступеню обкатаності включень застосовано терміни: 1) very angular – гострокутні; 2) angular – кутуваті; 3) subangular – напівкутуваті; 4) subrounded – напівобкатані; 5) rounded – обкатані; 6) well rounded – добре обкатані. Форма зерен: 1) equant – ізометричні; 2) elongated – анізометричні. Пакування зерен: 1) open-spaced, double open-spaced – суцільне навколозернове облямування; 2) close-spaced – зерна дотичні. Сортованість зерен: 1) well-sorted – добре сортовані; 2) moderately sorted – помірно сортовані; 3) poorly sorted – погано сортовані; 4) very poorly sorted – дуже погано сортовані. Типи пор: 1) vesicles – бульбашки; 2) channels – канали; 3) vughs – каверни; 4) planar voids – пласкі пори. Гранулометричні категорії визначені згідно класифікації Уддена-Вентворта (Wentworth 1922): 1) silt – алеврит; 2) very fine sand – дуже дрібний пісок; 3) fine sand – дрібний пісок; 4) medium sand – середній пісок; 5) coarse sand – крупний пісок; 6) very coarse sand – дуже крупний пісок; 7) gravel – гравій. Досліджувалися зразки, що представляють чотири просторово-хронологічні локації, або вибірки. 1) Вибірка 1 — м. Бар, кераміка з підземелля Барського монастиря, XVII ст. — 13 зразків (рис. 1: 1-7). 2) Вибірка 2 — м. Бар, кераміка-гончарський брак, що скидалася в яму, кінець XІХ — початок ХХ ст. — 5 зразків (рис. 1: 8-9). 3) Вибірка 3 — м. Бар, кераміка з розкопок мурів фортеці, датована попередньо кінцем ХІХ — початком ХХ ст. — 2 зразки. 4) Вибірка 4 — м. Меджибіж, підйомний матеріал, кінець XІХ — початок ХХ ст. Залучалася в якості порівняльного матеріалу — 5 зразків (рис. 1: 10–11). 5) До аналізу також було долучено екземпляр миски, походження якого обговорюється (Шаргород або Бар), кінець XІХ — початок ХХ ст. (рис. 1: 12). Результати За результатами дослідження було виділено п’ять петрографічних груп, характеристика яких наводиться нижче. Петрографічна група 1 — піщанисто-алевритиста, з керамокластами (рис. 3: 1а-6). Майже повністю відповідає посуду першої вибірки (підйомний матеріал з підземелля Барського монастиря, XVII ст.). Включає зразки B-M-001, -002, -003, -004, -006, -007, -008, -010 (табл. 1, 2). Зразки представлені білоглиняним полив’яним посудом, у формувальній масі якого помітні дуже дрібні мінеральні включення. Черепок окиснений повністю та рівномірно. Твердість — невисока (2). Типологічно до вибірки увійшли миски, кухлі та, можливо, глечик. Визначаючі риси петрогрупи: присутність, поряд із алевритом, дуже дрібного піску характерного складу (аркозова жорства); керамокластів у тій самій розмірності; переважно оптично активна матриця. Непластичні включення складають близько 20% площі шліфу. Анізометричні та ізометричні. Ступінь обкатаності — від гострокутних до напівобкатаних (гострокутні—напівкутуваті переважають). Пакування — суцільне навколозернове облямування, частина зерен дотичні. Видовжені включення та пори орієнтовані під кутом до поверхонь посудин. Їхній розмір не перевищує 1,0 мм. Гістограми зафіксували унімодальний розподіл розмірів включень (рис. 2: 1, 3). Відтак, виділяється одна їхня фракція, середньо сортована. Переважає (близько 60%) пісок. В його складі переважають: польові шпати, серед яких виділяються окремі зерна плагіоклазів, інші представлені калійовими різновидами. Характеризуються сірими кольорами інтерференції та добре проявленою спайністю в одному напрямку. Типовий: кварц, навіть найкрупніші включення якого тяжіють до гострокутності; демонструє хвилясте згасання; деякі зерна частково катаклазовані. Типовий: полікристалічний кварц, включення якого більш обкатані. Рідкісні та дуже рідкісні (акцесорні) мінерали: біотит, непрозорі сполуки заліза, гематит, агрегати каолініту, поодинокі акцесорні мінерали із кольорами інтерференції в межах першого порядку. Акцесорні мінерали представлені в алевритовій розмірності. Частими є керамокласти (часточки чистої глини, близько 40%). Тяжіють до ізометричної форми, переважно добре обкатані, з чіткими межами, розмірами — до 0,5 мм. Іноді включення оточені залізистими “рубашками”. За збільшення х40 — жовті або світло-помаранчеві (дещо світліші за матрицю) в одному поляризаторі, чорні — в схрещених поляризаторах, зі слабкими ознаками внутрішньої структури та оптичної активності. Характерною для них є пелітова текстура. Матриця складає близько 75% площі шліфу. Безкарбонатна. За збільшення х40 — світло-коричнева в одному поляризаторі, темно-коричнева — у схрещених поляризаторах. За збільшення х200 — світло-коричнева в одному поляризаторі, з численними мікроскопічними червонуватими та непрозорими згустками сполук заліза, сіро-коричнева — у схрещених поляризаторах. Оптично активна, без ознак сплавлювання. Відмічені низькі (сіруваті) кольори інтерференції, характерні для каолініту. Матриця помірно гетерогенна, з розсіяними нечисленними непрозорими пелетами чи згустками. Такі згустки — ізометричні та анізометричні, переважно напівобкатані та обкатані, з чіткими межами, розмірами до 0,25 мм; чорні в одному та схрещених поляризаторах (за збільшення х40). Представляють стяжіння сполук заліза. Ознак змішання різних сортів глин у вологому стані у шліфах не зафіксовано. Пори складають близько 5% або менше. Представлені головним чином мікро-пласкими, мезо- та мега-кавернами. В цілому, черепок дуже щільний. Характерним є те, що низка мікро- та мезо-пор має заповнення темною речовиною, чорно-коричневою в одному поляризаторі, чорною — в схрещених поляризаторах, різної щільності, що включає мікрит (за збільшення х40). Петрографічна група 2 — піщанисто-алевритиста (рис. 3: 7a-8b). Включає два зразки першої вибірки — B-M-005, B-M-009, що представляють покришку та білоглиняну посудину невизначеної форми (табл. 1, 2). Візуально в черепку помітні дрібні мінерали, однак достатніх підстав припускати їхнє штучне походження немає. Визначаючі риси петрогрупи: присутність, поряд із алевритом, дрібного олігоміктового (кварц-полевошпатового) піску. Непластичні включення складають 20-25% площі шліфу. Ізометричні та анізометричні. Ступінь обкатаності — від кутуватих до напівобкатаних (обкатаність — вища, порівняно з попередньою петрогрупою). Пакування — суцільне навколозернове облямування, частина зерен дотичні. Розмір не перевищує 1 мм. Зафіксовано унімодальний розподіл середньо сортованих включень (рис. 2: 2, 3), що мають розміри до 1 мм. Переважає: кварц, що нерідко демонструє хвильове згасання, низка зерен — механічно розбита. Типові: калієві польові шпати. Дуже нечисленні: непрозорі згустки сполук заліза. Рідкісні та дуже рідкісні: гематит та біла слюда (останні — в алевритовій розмірності). Матриця складає 70-75% площі шліфу. Безкарбонатна. За збільшення х40 та х200 в одному поляризаторі — світло-коричнева, у схрещених поляризаторах — коричнева або червоно-коричнева. Оптично активна (особливо в зразку В-М-005). Помірно гетерогенна (за рахунок нерівномірної оксидації зразку В-М-005). Пори складають 5-10% площі шліфів. Головним чином, вони — мезо- та макро-пласкі. Добре орієнтовані відносно поверхонь посудини. Більшість частково або повністю заповнені темно-коричневою або помаранчевою речовиною, основу якої, вірогідно, становлять оксиди заліза. Петрографічна група 3 — алевритиста (рис. 4). Включає всі зразки другої та третьої вибірок, зразок B-M-012 першої вибірки, зразки Med-001, -002, -004, -005 четвертої вибірки та “шаргородську” миску (зразок Sh-001). Візуально вони представлені червоноглиняним посудом, без помітних неозброєним оком домішок. Черепок зазвичай окиснений повністю та рівномірно, рідко — з сіруватими (відновленими) прошарками біля внутрішньої поверхні. Твердість більшості зразків — 3. Типологічно це — банька, миски та кахля. Визначаючі риси петрогрупи: відсутність крупних мінеральних домішок, ознаки сплавлювання матриці для більшості зразків. Непластичні включення складають близько 20% площі шліфів, у “шаргородському” зразку (Sh-001) — близько 10%. Анізометричні та ізометричні. Від гострокутних до напівобкатаних (напівкутуваті—напівобкатані переважають). Пакування — суцільне навколозернове облямування, частина зерен дотичні. Розмір не перевищує 0,25 мм. Унімодальний розподіл добре сортованих включень. Абсолютно переважає кварц, деякі зерна якого кородовані. Рідкісні та дуже рідкісні: польові шпати (плагіоклаз та калійові різновиди), біла слюда, біотит, непрозорі сполуки заліза, полікристалічний кварц, алевроліт, гематит; реліктова риса, що представляє собою перехресно-смужчату структуру, складену з безбарвних волокнистих мінералів. Усі акцесорні мінерали та літокласти представлені в алевритовій розмірності. Матриця складає 65-70% площі шліфів, у шаргородському зразку — більше 85%. Безкарбонатна. Для зразків із Бару характерною рисою є сильна просякнутість матриці мікритом, найбільш вирогідно, вторинного походження (розсіяними або у формі згустків). Усі пори цих зразків також мають відклади вторинного мікритового кальциту, про що буде сказано нижче (рис. 4: 2b). В зразках з Меджибожу та Шаргороду мікритові згустки — рідкісні. За збільшення х40 матриця третьої петрогрупи — темно-коричнева в одному поляризаторі, темно-коричнева (майже непрозора) — у схрещених поляризаторах. За збільшення х200 — коричнева, з численними мікроскопічними непрозорими згустками та гематитом, в одному поляризаторі, темно-коричнева — у схрещених поляризаторах. Характерною рисою групи є початкова стадія сплавлювання глинистих мінералів. Відтак, матриця слабко оптично активна, за значного збільшення (х200) демонструє грудкуватість та тяжіння до червоного кольору (що є свідченням окиснення залізовмісних фаз). Окремі зразки — оптично активні. Матриця гомогенна, однак із певними рисами неоднорідності. До таких відносяться: 1) довгасті несистематизовані смуги відмінного від матриці кольору (окремі зразки); 2) дуже рідкісні — риси текстурної концентрації в матриці; розмірами до 1 мм; із розмитими межами, вирізняються підвищеною концентрацією кластичного матеріалу; 3) дуже рідкісні — чорні непрозорі згустки, до 1 мм, із чіткими межами, чорні як в одному, так і в схрещених поляризаторах (за збільшення х40). Пори складають 5-10% площі шліфів. Головним чином представлені макро-кавернами та мега-тріщинами (пласкими?) порами. В шліфах кераміки другої вибірки усі пори заповнені мікритовим кальцитом, при цьому в обширних пор щільність мікритових відкладень вища біля стінок. Петрографічна група 4 — алевритиста, з домішкою піску та сухої глини (рис. 5: 1a-4). Включає зразки першої вибірки — B-M-011 та -013. Це — червоноглиняні покришка та фрагмент полив’яної кахлі (табл. 1). У їхній формувальній масі візуально помітні крупні мінеральні домішки в невеликій концентрації. Впадає в око їхня висока твердість (4). Визначаючі риси петрогрупи: присутність невеликої кількості піску та керамокластів середньої розмірності, алевритиста матриця. Єдина петрогрупа, для якої можна впевнено припускати штучне введення опіснювачу (піску та сухої глини). Петрографічні параметри групи, в цілому, відповідають таким, що зафіксовані для петрогрупи 3, однак за присутності двох фракцій включень, крупніша яких (“середній пісок”) представляє опіснювач. Непластичні включення складають 20% площі шліфу, демонструють бімодальний розподіл розмірів. Крупна фракція складає близько 50% площі включень. Зерна ізометричні та анізометричні, напівкутуваті — напівобкатані, розмірами — до 1,5 мм, середньо сортовані. Домінує (60%) пісок, у складі якого переважає кварц, для якого типовими є хвилясте згасання та катаклазованість. Частими (40%) є керамокласти (часточки глини), за параметрами схожі до тих, що описані для петрогрупи 1; однак, тут крупні включення можуть містити уламковий матеріал у розмірності алевриту та дуже дрібного піску. В цілому, розмірність крупної фракції в петрогрупі 3 — найбільша, а концентрація — найменша, порівняно з іншими. У дрібній фракції, розміри якої не перевищують 0,25 мм, абсолютно переважає кварц. Рідкісні та дуже рідкісні: польові шпати, біотит, непрозорі сполуки заліза, гематит. Інші параметри аналогічні тим, що описані для петрогрупи 3. Заслуговує на увагу також склад підполив’яного ангобу, що зафіксований за зразком B-M-013 (рис. 5: 4). Він відповідає петрографічним характеристикам петрогрупи 1, представляючи неозалізнену глину з характерною домішкою аркозової жорстви. Відтак, це засвідчує освоєння виробниками кераміки першої вибірки обох сортів природної пластичної сировини — неозалізненої піщанисто-алевритистої та озалізненої алевритистої. Петрографічна група 5 — алевритова, карбонатна (рис. 5: 5a-8). Представлена зразком Med-003 четвертої вибірки — фрагментом червоноглиняної полив’яної миски. Визначаючі петрографічні риси: відсутність крупних мінеральних домішок; залучення карбонатної, насиченої алевритом сировини із характерними залізистими стяжіннями в матриці. Непластичні включення складають близько 30% площі шліфу. Ізометричні та анізометричні. Ступінь обкатаності — від гострокутних до напівобкатаних. Зерна в основному дотичні через високу концентрацію кластичного матеріалу. Їхній розмір сягає 0,5 мм, хоча абсолютно переважає розмірність алевриту та дуже дрібного піску (до 0,1 мм). Зафіксовано унімодальний розподіл добре сортованих включень. Абсолютно переважає кварц, деякі зерна якого кородовані. Навіть найкрупніші зерна тяжіють до гострокутності. Рідкісні та дуже рідкісні: непрозорі згустки, польові шпати (погано ідентифікуються в масі дрібного кварцу), полікристалічний кварц, біла слюда, біотит, гематит, неідентифікований мінерал четвертої групи рельєфу з кольорами інтерференції другого порядку. Матриця складає близько 65% площі шліфу. Карбонатна. За збільшення х40 та х200 — світло-коричнева в одному поляризаторі і коричнева (двозаломлююча) у схрещених поляризаторах. За значного збільшення демонструє численні мікроскопічні непрозорі згустки та менш численні включення гематиту. Характерною є висока оптична активність матриці. Помірно гетерогенна, з характерними крупними червонуватими пелетами, одиничними керамокластами та рисами текстурної концентрації. Червонуваті пелети (стяжіння сполук заліза) мають переважно ізометричну форму, добре обкатані, сягають 1 мм в довжину; межі — переважно чіткі або розпливчасті. Мають темно-червоний колір в одному поляризаторі; чорні, з карміновими ділянками — у схрещених поляризаторах (х40). Текстурно подібні до матриці (містять алеврит та дуже дрібний пісок). Керамокласти та риси текстурної концентрації — дуже рідкісні, від матриці відрізняються переважно кольором. Пори складають 5-10% площі шліфів. Головним чином, представлені мікро- та мезо-кавернами (ймовірно, сліди від утрачених непластичних включень) та мега-тріщинами. Параметри розмірів непластичних включень в характерних зразках петрографічних груп наведено в табл. 3 та на рис. 2. Помітна специфіка петрогруп 1, 2 та всіх інших (сумарно) за співвідношенням фракцій алевриту, дуже дрібного та дрібного піску, а також — за середньою довжиною та ступенем ізометричності непластичних включень. Дискусія та висновки Проведений аналіз засвідчує продуктивність застосування петрографічного методу до сировинно-технологічної характеристики розглянутого матеріалу. Були виявлені загальні петрографічні відмінності між групами кераміки, спричинені як технологічними, так і постседиментаційними чинниками. Відмічені риси гетерогенності всередині деяких груп, а також — риси подібності між групами, які ставлять низку питань щодо співвідношення технологічних традицій. Наразі можна стверджувати щодо побутування в середовищі виробників розглянутої кераміки трьох технологічних традицій, заснованих, головним чином, на факторі освоєння різних сортів пластичної сировини. Основу першої традиції становить приготування формувальних мас на основі неозалізненої піщанисто-алевритистої глини. Найбільш повно вона представлена петрогрупою 1 та першою вибіркою кераміки, а саме — знахідками з підземелля Барського монастиря XVII ст. Друга традиція заснована на освоєнні озалізнених алевритистих глин та пов’язується з петрогрупами 3 та 5. Характерна для матеріалів, датованих кінцем ХІХ — початком ХХ ст.: суцільно включає другу, третю та четверту вибірки (м. Бар, яма з гончарним браком та знахідки з розкопок мурів, підйомний матеріал з Меджибожа), але також — фрагмент із підземелля Барського монастиря та “шаргородську” миску. Як уже зазначалося, петрографічна подібність засвідчує саму можливість сировинної та технологічної однорідності виробів із різних вибірок. Однак у подібних випадках вона не є достатнім аргументом на користь таких заключень, потребуючи залучення інших даних (зокрема, щодо елементного складу). Привертає увагу нижча концентрація кластів у “шаргородському” зразку, що може засвідчувати його сировинну специфіку. Викликає питання походження піску у петрогрупах 1 та 2. Надто дрібна його розмірність та унімодальний частотний розподіл характеризують його скоріше як реліктовий уламковий матеріал у глині. Присутність керамокластів із “чистої” глини у петрогрупі 1 також, найбільш імовірно, є рисою природної неоднорідності каолінітової глини. Третя технологічна традиція заснована на введенні опіснювачу (піску та неозалізненої сухої глини в переважаючій розмірності “середній пісок”) до сировини, характерної для другої традиції (озалізнена алевритиста глина). Технологічні переваги застосування озалізненої пластичної сировини могли пов’язуватися з більшою міцністю виробів за рахунок її більшої легкоплавкості. Очевидним є знайомство з обома сортами глин барських гончарів кінця ХІХ — початку ХХ століття. Обидва зафіксовані й у вибірці 1, датованій XVII ст. На одному з виробів цієї вибірки (фрагмент кахлі під шифром B-M-013) з озалізненою алевритистою матрицею, простежено склад ангобу, що відповідає сировині петрогрупи 1. Характеризуючи петрографічні дані за вибірками, можливо попередньо прослідкувати склад технологічних традицій в їхніх межах. Для першої вибірки відмічається певна технологічна неоднорідність. За переважної кореляції з петрогрупою 1, в ній трапляються сировинно-технологічні варіації, представлені петрогрупами 2, 3 та 4. Гончарі-виробники цієї вибірки застосовували переважно неозалізнену піщанисто-алевритисту глину, однак, припустимо, були знайомі та освоювали й її озалізнений алевритистий різновид (різновиди?). Оптична активність матриці більшості зразків першої вибірки засвідчує домінування невисоких температур випалу, в межах від 600°С до 800-850°С. Саме в цьому діапазоні відбувається вигорання органічної складової глин, достатнє окиснення сполук заліза, однак ще не відбувається оскловування матриці. Слід, утім, враховувати властивість тугоплавкості каолінітових глин, відтак, для точної реконструкції температури випалу необхідно спеціальне дослідження фазового складу матриці. Технологічний склад зразків другої вибірки наразі корелює з петрогрупою 3. Для знахідок із контексту “м. Бар, яма з гончарним браком” характерним є густе відкладення вторинного кальциту у порах та в матриці виробів. Це природно пояснити за рахунок особливостей постседиментаційного середовища, в якому перебувала кераміка, а саме — її контактом з розчинами, насиченими карбонатами (т.зв. “осаджений кальцит” — Cau Ontiveros et al. 2002; Fabbri et al. 2014). Заслуговують на увагу ознаки початкової стадії сплавлення глинистих мінералів, що фіксуються для більшої частини зразків другої вибірки. Це дозволяє припустити сягання при випалі максимуму в 800-850°С. Четверта вибірка (Меджибіж, підйомний матеріал) також демонструє певну петрографічну неоднорідність. Окрім петрогрупи 3, в її межах виділено петрогрупу 5. Її основною рисою є специфічний сорт пластичної сировини — карбонатна алевритова глина, що за ступенем запіскованості наближається до суглинку. Характерною рисою є відносно крупні стяжіння сполук заліза. Висока оптична активність матриці свідчить про те, що температура випалу в цьому випадку не сягала вище 800-850°С. Зважаючи на походження зразків із підйомного матеріалу та невеликий об’єм вибірки, проблема петрографічної неоднорідності кераміки з Меджибожа потребує подальшого дослідження. Таким чином, проведений аналіз мав “розвідковий” характер. Він засвідчив перспективність петрографічного методу для дослідження конкретного матеріалу, дозволив надати його першу сировинно-технологічну характеристику, висвітлив низку питань, що потребують подальшої розробки. На наступному етапі дослідження планується розширити вибірку для петрографічного аналізу, включити в неї зразки природного глинистого матеріалу та залучити методи елементного (хімічного) аналізу, що дозволить провести комплексну археометричну оцінку артефактів.Література:
Внуков С.Ю. Задачи и проблемы петрографического исследования древней керамики // Бобринский А.А. (ред.). Актуальные проблемы изучения древнего гончарства. — Самара: Самарский государственный педагогический университет, 1999. — с. 141-150. Глушков И.Г. Керамика как археологический источник. М: Изд-во Института археологии и этнографии СО РАН, 1996. Глушков И.В., Гребенщиков А.В., Жущиховская И.С. Петрография археологической керамики: проблемы, возможности и перспективы // Бобринский А.А. (ред.). Актуальные проблемы изучения древнего гончарства. — Самара: Самарский государственный педагогический университет, 1999. — с. 150-166. Жущиховская И.С., Залищак Б.А. Петрографический метод в изучении древней керамики Приморья // Шавкунов Э.В. Методы естественных наук в изучении древних производств на Дальнем Востоке СССР. — Владивосток: Институт истории, археологии, этнографии народов Дальнего Востока АН СССР, 1986. — с. 55-67. Cau Ontiveros M.A., Day P.M., and Montana G. Secondary calcite in archaeological ceramics: evaluation and contamination processes by thin-section study // Kilikoglou V., Hein A., and Maniatis V. (eds.). Modern Trends in Scientific Studies on Ancient Ceramics (BAR International Series). — vol. 1011. — p. 9-18. Daszkiewicz M. Ancient Pottery in the Laboratory – Principles of Archaeoceramological investigations of Provenance and Technology // Dyczek P. (ed.). Novensia 25. — Warszawa: Ośrodek Badań nad Antykiem Europy Południowo-Wschodniej, 2014. — p. 177-197. Degryse P., Braekmans D. Elemental and Isotopic Analysis of Ancient Ceramics and Glass // Turekian H.H. (ed.). Treatise on geochemistry. — Oxford: Elsevier, 2013. —vol. 14. — p. 191-207. Degryse P., Braekmans D. Petrography: optical microscopy // Hunt A.M.W. (ed.). The Oxford Handbook of Archaeological Ceramic Analysis. — Oxford: Oxford University Press, 2017. — p. 233-265. Fabbri B., Gualtieri S., Shoval S. The presence of calcite in archaeological ceramics // Journal of the European Ceramic Society. — 2014. — vol. 34. — p. 1899-1911. Gosselain O.P. Technology and Style: Potters and Pottery Among Bafia of Cameroon // Man (New Series). — 1992. — vol. 27(3). — p. 559-586. Gosselain O.P. Pottery chaînes opératoires as Historical Documents // Spear T. Oxford Research Encyclopedia. African History. — Oxford: Oxford University Press USA, 2018. — Available at: http://oxfordre.com/africanhistory/view/10.1093/acrefore/9780190277734.001.0001/acrefore-9780190277734-e-208 (Accessed 11 August 2020). Hein A. Elemental analysis of pottery // López Varela, S.L. (ed.). The Encyclopedia of Archaeological Sciences. Chichester. — West Sussex & Malden, MA: John Wiley & Sons, Inc., 2018. Quinn P.S. Ceramic petrography. The interpretation of archaeological pottery & related artifacts in thin-section. — London: Archaeopress, 2013. R Core Team. R: A language and environment for statistical computing // R Foundation for Statistical Computing, Vienna, Austria, 2013. — Available at: http://www.R-project.org/ (Accessed 11 August 2020). Reedy C.L. Thin-section petrography in studies of cultural materials // Journal of the American Institute for Conservation. — 1994. — vol. 33(2). — p. 115-129. Rice, P. Pottery Analysis. A Sourcebook. — Chicago; London: University of Chicago Press, 1987. Roux V. Ceramic Manufacture: Chaîne Opératoire Approach // Hunt, A.M.W. (ed.). The Oxford Handbook of Archaeological Ceramic Analysis. — Oxford: Oxford University Press, 2017. — p. 101-113. Roux V. Ceramics and Society: a Technological Approach to Archaeological Assemblages. — Cham: Springer, 2019. Santacreu D. Materiality, Techniques and Society in Pottery Production. The Technological Study of Archaeological Ceramics through Paste Analysis. Warsaw-Berlin: De Gruyter, 2014. Sellet F. Chaine Operatoire: the Concept and its Applications // Lithic Technology. — 1993. — vol. 18(1-2). — p. 106-112. Shepard A.O. Ceramics for the Archaeologist. — Washington: Carnegie Institute of Washington, 1985. Takanari T., Taeko S., Kiyosumi H., Kaworu E., and Masahiro Y. SmartGrain: High-throughput phenotyping software for measuring seed shape through image analysis // Plant Physiology. — 2016. — vol. 160(4). — p. 1871-1880. Waksman Y. Provenance Studies: Productions and Compositional Groups // Hunt A.M.W. (ed.). The Oxford Handbook of Archaeological Ceramic Analysis. —Oxford: Oxford University Press, 2017. — p. 148-161. Wentworth C.K. A scale of grade and class terms for clastic sediments // The Journal of Geology. — 1922. — vol. 30 (5). — p. 377-392. Wilson A.L. Elemental analysis of pottery in the study of its provenance: a review // Journal of Archaeological Science. — 1978. — vol. 5. — p. 219-236.Додатки
Рис. 1. Характерні зразки кераміки, проаналізовані петрографічно. 1-7 — вибірка 1 (м. Бар, підземелля монастиря, підйомний матеріал); 8-9 — вибірка 2 (м. Бар, гончарський брак із ями, кінець ХІХ — початок ХХ ст.); 10-11 — вибірка 3 (м. Бар, знахідки при розкопках мурів, кінець ХІХ — початок ХХ ст.); 12-13 — вибірка 4 (м. Меджибіж, підйомний матеріал, кінець ХІХ — початок ХХ ст.); 14 — м. Шаргород або Бар (походження обговорюється), кінець ХІХ — початок ХХ ст. Рисками на фрагментах позначені місця відбору петрографічних шліфів.
Рис. 2. Текстурний аналіз показових зразків. 1-2 — гістограми розподілу розмірів непластичних включень для зразків B-M-002 та B-M-005; 3 – гістограма розподілу розмірів непластичних включень в показових зразках петрогруп за інтервалами розмірності за шкалою Уддена-Вентворта.
Рис. 3. Мікрофотографії прозорих шліфів кераміки. 1a-6 – зразок B-M-002 (петрогрупа 1); 7а-10 – зразок B-M-005 (петрогрупа 2). 1a-2b — вигляд формувальної маси зразку B-M-002 за збільшення х40 і х200, в одному поляризаторі (a) та схрещених поляризаторах (b); 3 – стяжіння зі вмістом кальциту і кварц, в одному поляризаторі; 4 – згусток сполук заліза, в одному поляризаторі; 5 – фрагмент кремнистої породи, у схрещених поляризаторах; 6 – звітрений біотит, в одному поляризаторі; 7a-8b – вигляд формувальної маси зразку B-M-005 за збільшення х40 і х200, в одному поляризаторі (a) та схрещених поляризаторах (b).
Рис. 4. Мікрофотографії прозорих шліфів кераміки. 1а-6 — зразок B-W-004, 7а-7b — зразок Sh-001 (петрогрупа 3). 1a-2b – вигляд формувальної маси зразку B-W-004 за збільшення х40 і х200, в одному поляризаторі (a) та схрещених поляризаторах (b); 3 — осадовий літокласт, в одному поляризаторі; 4 — концентрація сполук заліза в матриці, в одному поляризаторі; 5 — мікритовий згусток, в схрещених поляризаторах; 6 — реліктова риса, утворена волокнистими безбарвними мінералами, в схрещених поляризаторах; 7a-8b – вигляд формувальної маси зразку Sh-001 за збільшення х40 і х200, в одному поляризаторі (a) та схрещених поляризаторах (b).
Рис. 5. Мікрофотографії прозорих шліфів кераміки. 1a-3 – зразок B-M-011 (петрогрупа 4); 4 — зразок B-M-013 (петрогрупа 4); 5a-7 – зразок Med-003 (петрогрупа 5). 1a-2b — вигляд формувальної маси зразку B-M-011 за збільшення х40 і х200, в одному поляризаторі (a) та схрещених поляризаторах (b); 3 – керамокласт (домішка сухої глини), в одному поляризаторі; 4 – ділянка зразку B-M-013, прилегла до зовнішньої поверхні (зверху — вниз: полива, ангоб, матриця формувальної маси), в одному поляризаторі; 5a-6b — вигляд формувальної маси зразку Med-003 за збільшення х40 і х200, в одному поляризаторі (a) та схрещених поляризаторах (b); 7-8 — стяжіння сполук заліза.