Діденко М.В., Ніколаєва В.В., Філінська Л.Л.,
Цибуля О.О., Погонець С.М., Погонець С.Ф.
ДОСВІД ВІДТВОРЕННЯ БАРСЬКОЇ КЕРАМІКИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Серед усього історичного процесу на території міста Бара саме період кінця ХІХ - поч. ХХ ст. привертає мою увагу найбільше. У цей час спостерігається розквіт всього народного мистецтва, оскільки створилися сприятливі умови для селян, що стало передумовою для розвитку й гончарства, з’явилась ціла група майстрів, які працювали в одному ключі. Маючи обмежений доступ до інформації, порівняно з нинішнім часом, вони розвивались «із самих себе» та з тих традицій, які їм перейшли у спадок чи прийшли з інших осередків. Народний геній генетично відтворював за власними відчуттями розетки, ружі, композиції з птахом, деревом, що відповідало навколишній природі, простому сільському ритму життя та символічно перепліталось з орнаментами, що були на писанках, вишивці, тканих виробах та інших зразках декоративного мистецтва. ⠀ Спроба відтворити предмети барського гончарства є доволі цікавою і дає більше розуміння цих речей, аніж просте споглядання. Починав я з гончарства самих мисок, з прямим профілем, на щастя, на той момент, я вмів непогано гончарити і міг без особливих труднощів відтворити характерні форми. Розпис вимагає більшої підготовки і приготування необхідних ангобів – спеціальних фарб по глині. Так як для барської кераміки характерне біле тло, то спершу миску треба пофарбувати білим ангобом, для цього підходить і біла глина. Важливо, щоб ангоб добре тримався на виробі, оскільки при великій розбіжності коефіцієнтів термічного розширення, після випалу чи глазурування ангоб може відлущуватись. Такі труднощі спостерігались у деяких осередках гончарства на Поділля. Тло можна зафарбовувати пензлем, а можна поливати чи опускати миску в рідкий розчин, як колись робили. Далі вона повинна трохи підсохнути, стужавіти. Після чого за допомогою гончарного кола робиться «відводка» – рівні концентричні лінії на вінцях миски, потім робляться контури малюнку темно коричневим кольору. Колись для цього слугував коров’ячий ріг, в який наливався ангоб, нині використовують медичні груші, до яких прилаштовують спеціальні носики, щоб зменшити вихідний отвір. Намалювавши контури можна розфарбовувати, традиційно використовувати теракотовий, зелений, інколи жовтий колір. Теракотовий ангоб можна робити на основі звичайної глини, з якої робиться миска, колись, імовірно, так і робили. Зелений ангоб робили, додаючи оксид міді до білої глини, приблизна пропорція 1:10, і лише після глазурування він проявлявся як зелений. Лише оксид міді дає акварельну прозорість та особливу декоративність, яку ми бачимо в традиційних барських мисках. ⠀ Зафарбовувати контури можна пензлем чи спринцівкою, колись для цього, можливо, використовували перо. Цікаво те, що в більшості старовинного посуду зафарбовування замкненого контуру могло робитись одним мазком, залишаючи прогалини чи місцями виходячи за контур. Також був присутній певний ритм, оскільки поруч майже завжди різні кольори, переважає чергування зеленого і теракотового, інколи жовтого кольору. ⠀ Стиль Барської кераміки є «монументальним»: в центрі композиції один великий елемент, чіткі форми та кольори, відсутні дрібні деталі. Це гончарство є окрасою та не від’ємною частиною народного мистецтва Поділля. ⠀ Михайло Діденко, м. Вінниця ⠀ Моє перше знайомство з Барською керамікою відбулося 10-15 років назад, але розуміння всієї краси і багатства виробів цього гончарного осередку – років п’ять тому. Саме у той час я дозволила собі, всупереч всім страхам, спробувати відписувати те, що було можливо знайти лише в книжках. Звичайно, потрібно було знайти хоч якісь відомості. На жаль, ця тема не досліджена в повній мірі. Так почались пошуки старих зразків, фото, наукових праць, статей тощо. Секрету старовинної технології дізнатись не вдалося, так як зв’язок поколінь перерваний і немає живих місцевих майстрів для передачі знань. Тому в моїй практиці це був (і значною мірою залишається) суцільний експеримент. Мене зацікавила багатогранність та своєрідність сюжетних мисок, які створювали барські гончарі. З часом мені вдалось зрозуміти стиль написання – там перегукувались наївне малювання з певною «шаржевістю», тобто простота передачі образів героїв сюжету з іронічним підтекстом. Складно було дати волю в написанні однією лінією, не відриваючи руки і не підмальовуючи закінчений елемент. Але з певним досвідом і безліччю практик почали виписуватися цікаві характерні образи, що не повторювались на кожній наступній мисці. Згодом мені стало замало переписувати сюжети з уже існуючих старовинних мисок - так почалась серія власних сюжетів зі спостережень навколишнього життя: миски з народними майстрами – друзями: писанкарки, гончарі, ковалі, ткалі, вишивальниці, музиканти та гурти, що захоплюють своєю діяльністю – «ДахаБраха», Тарас Компаніченко та «Хорея козацька», Андрій Лящук – лірник з Рівного, Микола Доляк – «Очеретяний кіт» та інші. Барська кераміка і її своєрідна стилістика особлива та неповторна, має свій характер та елегантну витонченість. А унікальність її ще й тому, що на сьогодні вона дає нове дихання для створення цікавих сучасних речей. ⠀ Вікторія Ніколаєва, м. Вінниця ⠀ Уже 5 років я займаюсь відновленням Бубнівської кераміки, модернізуючи її у своєму стилі. Насправді, це важка, але надзвичайно цікава справа. Однак з часом діапазон твоїх гончарних можливостей збільшується і хочеться усе більше відновити розписаної кераміки різних регіонів, а насамперед рідного Поділля. Так одного разу, гортаючи фейсбук з постами керамістів, я натрапила на допис майстрині Вікторії Ніколаєвої, на якому були спроби відтворити Барський дзбанок. Посуд виглядав дуже красиво на білому фоні, незвичному для мене, і тому мені захотілось також спробувати відновити таку форму та малюнок. Згодом мені випала можливість поїхати у саме місто Бар, де барчани Роман Григор’єв, Артур Цицюрський, Ірина Дєдова, Максим і Тетяна Біньковські розповіли історію розвитку і занепаду Барської кераміки. І тоді, натхненно повернувшись додому, я зробила кілька спроб по відтворенню барської баньочки за технологію, схожою до тієї, що була колись. Так і розпочався мій особистий шлях до відродження Барської кераміки. З часом від копіювання я перейшла до власних пошуків та експериментів, беручи традиційний барський орнамент і наносячи його на сучасну форму посуду, в результаті отримуючи цікавий модерний стиль. ⠀ Ольга Цибуля, смт Вороновиця Вінницької області ⠀ Народивсь я та виріс у селі Крищинці Тульчинського району Вінницької області. Це село відоме в Украiні своїми давніми гончарними традиціями та знаними майстрами, такими як Іван Тарасович Гончар та Олексій Григорович Луцишин. До початку Другої Світової війни у селі працювало більше 150 гончарних сімей, серед них також були мої діди і прадіди. Але гончарству навчався у дідуся моєї дружини Семена Григоровича Ковтуна. Після одруження у 1992 році із моєю дружиною Погонець Світланою Федорівною все і почалось. У її діда було гончарне коло, яке ми разом відремонтували, накопали глини у тих урвищах, де брали крищинецькі майстри, і почали гончарити. Спочатку цю справу опановував я сам, потім підключилась дружина, вона наші вироби оздоблювала трипільським декором, потім спробувала відтворити і крищинецькі миски. Поштовхом до подальших творчих пошуків стала книга Володимира Васильовича Титаренка «Миски Поділля». Нині ми з дружиною практикуємо відтворення мисок у стилістиці майже усіх подільських гончарних осередків. Перебуваючи у місті Барі у 2018 році на фестивалі «AppleBar» та взявши участь в обласному круглому столі в рамках проєкту «Відродження традицій Барської кераміки» за підтримки Українського культурного фонду, ми були вражені побаченим, надихнулися та спробували відтворити розпис барських майстрів-гончарів. Барська кераміка в першу чергу зацікавила прямою формою своїх мисок, які відрізняються від бубнівських чи крищинецьких. Миски, полумиски, тарелі, які відписували барські мискарі, дуже різноманітні, яскраві і святкові, особливо сподобалися сюжетні миски, яких не знайдеш більше в жодному із подільських осередків. Так і були створені цілі цикли мисок із барськими мотивами: «Арешт шинкаря», «У корчмі» та інші. Після сюжетних мисок з’явилися із зображенням птахів, рослинним орнаментом. Ось так наша родина і долучилася до відродження традицій Барської кераміки. ⠀ Сергій та Світлана Погонці, с. Крищинці Вінницької області ⠀ Перша моя зустріч з Барської керамікою відбулася років десять в селі Михайлівка, Ямпільського району. Мені до рук потрапила баньочка з цікавим розписом. І тут з'явилися запитання: чия вона і звідки взялася. Всі ці запитання були адресовані зятю, в господарці якого і віднайшовся цей раритет. ⠀ Не отримавши відповідь, яка б задовольнила мою цікавість, я забрала баньку і вже згодом, з ілюстрації в книзі змогла її ідентифікувати, як барську. ⠀ Барська кераміка варта відродження і осучаснення. Вона унікальна по своєму розпису, який лягає по виробу чітко і логічно. Лаконічна в формі і розписах, вишукана, з благородними кольорами. Вона не криклива і не «розцяцькована», як сучасні іграшки, без викличний відтінків. Тому Барську кераміку варто відроджувати, осучаснювати форму, але зберегти унікальність кольористики. ⠀ Людмила Філінська, м. Вінниця ⠀