Романишена Ольга Іванівна
завідувач науково-дослідного відділу Вінницького обласного художнього
музей «Музей гончарного мистецтва
ім. О. Г. Луцишина»
ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ КОЛЕКЦІЇ БАРСЬКОЇ КЕРАМІКИ ЗА ФОНДОВИМИ ЗБІРКАМИ ВІННИЦЬКОГО ОБЛАСНОГО КРАЄЗНАВЧОГО ТА ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЇВ (ХХ – ПОЧ. ХХІ СТ.)
Вінницький обласний художній музей є справжньою мистецької окрасою нашого регіону. Він володіє великою та багатою художньою колекціє, історія формування, якої тривала 100 років. Вона пов’язана з долями багатьох постатей та відбувалась на тлі цілих історичних епох. Живопис, графіка, фарфорові, фаянсові, скляні вироби, народний костюм та предмети декоративно-вжиткового мистецтва зберігаються у фондах музею та бережуть для своїх глядачів історії про себе, людей які їх створили та часи в які вони побутували. Керамічні вироби становлять значну частину фондового зібрання і є однією з його окрас. У цій статті автор намагається дослідити історію її формування від часів зародження музею до кінця Другої Світової війни. Історія створення музею у Вінниці цікава і в певному розумінні драматична. Все почалось у 1919 році коли активісти Юрій (Георгій) Александрович, Микола Білінський, Іван Шипович, Дмитро Грепачевський і Володимир Ващенко, члени Товариства «Прихильників збереження культурно-історичних пам'яток Поділля», заснували перший вінницький музей. Для експонування колекції, якого було виділено частину будівлі Мурів. Так було створено Губмузей, який почав створювати свою колекцію у нелегкі, буремні часи. Інформації про керамічну збірку тих часі дуже мало. Перша згадка про неї датується 1923 р. У доповідній записці Густав Брілінг, завідач Губмузеєм повідомляє про: «очень бедное собрание по керамике». [8]. Політика «українізації» сприяла тому, що після 1923 року: «були зібрані величезні етнографічні колекції: вишивки, килими, плахти, гончарні вироби, писанки (1,5 тис.)…» [1]. У 1924 році до музею потрапила колекція гончарного посуду з Вінницького та Бершадського районів. В кінці 1926 року надійшли зразки глиняних виробів з десяти населених пунктів Поділля: Майдан-Бобрик, Василівка, Бар, Рахни-Лісові, Паланка, Бубнівка, Зятківці, Зіньківці, Смотрич і Тарасівка. В Барі Густавом Брілінгом був досліджений процес виготовлення керамічних виробів – від замішування глини до випалу, вивчено основні мотиви орнаментики [2].В 1926-1927 р.р. організовано дві експедиції в Гайсинський район, завдання яких полягало у зборі глиняних творів [3]. На основі зібраних матеріалів та керамічних експонатів, які складали частину експозиції, вже 1929 р. в музеї читались лекції про кустарне виробництво (ткацтво, гончарство, вишивання) [4]. Зміна політичної ситуації призводить до того, що керівництво губернської Політпросвіти в 1930-х роках радить музею не займатися етнографією, мистецтвом та антикваріатом, а зосередити увагу на політичній пропаганді. З цього періоду колекція перестала активно поповнюватись предметами народної творчості, зокрема керамікою [5]. Далі, ми зустрічаємо інформація, що у 1936 р. експозиція художнього відділу, яка розміщувалась в 4 кімнатах представляла мистецтво західноєвропейських країн містила предмети народної творчості (гончарні вироби, килими, вишивку, різьбу) [6]. До війни до музею надійшли кілька мисок з м. Бар та посудина з Близького Сходу та Росії. У 1938 році, була проведена остання довоєнна інвентаризація фондової колекції музею. Згідно з нею керамічних виробів у збірці було 989 одиниць. Усе змінилося із початком Другої Світової війни. 19-20 липня 1941 р Вінниця була захоплена німецькими військами. На території області встановлюється стандартний окупаційний режим для слов'янського населення. Місто увійшло до адміністративно-територіальної одиниці німецького цивільного управління Райхскомісаріат Україна. Музей не встиг евакуюватись, тому вся колекція залишилась у місті. В перші дні окупації було зроблено декілька спроб увірватися до нього, але працівники забарикадувались і нікого не впускали. Потім заклад був захоплений угорськими солдатами. Нова влада почала впорядковувати місцеве життя, створюючи органи самоврядування. Було оголошено, що музей перебуває під охороною німецького командування. Воно опечатали кімнати, де розміщувались експонати. Установа працювала, але відвідати її могли лише представники окупаційного режиму. Згодом, німецькі чиновники та військові почали привласнювати деякі музейні експонати. Так у вересні 1942 р. штадткомісар Маргенфельд взяв собі «для тимчасового користування» 8 предметів. Серед яких два українських глечики та тарілка. Навесні і влітку 1943 року коли у перебігу війни відбувся вирішальний злам, нацистське командування прийняло рішення про евакуацію на захід найважливіших культурних цінностей. У листопаді уповноважений рейхскомісаріату України професор Штампфус почав відбирати для вивозу до Німеччини все, що вважав за потрібне. Особливу увагу приділяв археологічній збірці музею, а також колекціями народної творчості як матеріальну свідченню прадавності місцевої культури. У грудні 1943 року все відібране ним було спаковане в 43 ящики (розміром 1х0,8х0,7м), 1 скриню та 10 в'язанок, завантажено на німецькі автомашини і вивезено у невідомому напрямку. На кожному ящику було зроблено напис «Stadt Winniza Museum». Після звільнення України, в 1945 році працівники музею турбувались про долю вивезеної колекцій. Начальник відділу музеїв Міністерства культури УРСР М. Пащин повідомив тодішнього директора М. Славського, що все майно знайшли у Кракові університету і готують до повернення. Нажаль, гончарна збірка повернулась не вся. За словами працівника відділу природи Анастасії Павловської, до музею повернулась частина гончарного посуду (більше 100 предметів), решта кераміки за чутками, потрапила в інші музеї [7]. Отже, формування керамічної колекції у Вінницькому регіоні розпочалось у 1920-х роках і спочатку відбувалось дуже активно. Крім збору експонатів проводилось дослідження самих гончарних осередків. У 1930-х роках ситуація різко змінюється і глиняні вироби майже не надходять до установи. У часи німецької окупації більша частина колекція музею до якої входили і керамічні вироби була вивезена за межі України. Із майже 900 глиняних предметів до установи повернулось близько 100. Уперіод з середини ХХ ст. до поч. ХХІ ст. вона поповнювалась різноманітними виробами. Існує кілька шляхів потрапляння гончарних виробів (як ф будь яких інших) до музею. Перший, держава виділяє кошти на закупівлю зразків виробів декоративно-вжиткового мистецтва. Другий, майстри дарують свої робити у музей. Розуміючи, що ті будуть зберігатись у фондах музею та майбутньому стануть справжнім мистецьким надбанням. Третій, проведення виставок, після яких майстри також заливають свої твори. У період 1961-1980 р. р. Степан Хомич Печений, український скульптор, заслужений майстер народної творчості УРСР передав музею 14 виробів (10 з них були подаровані, а 4 закуплені ). Що дало змогу поповнити зібрання прекрасними скульптурними композиціями та свистунцями. У 1971-1975 р. р. фондова колекція поповнилась 6 мисками, які передала керамічна артілі с. Бубнівка, Гайсинського р-н. Творами подарованими майстрами або власниками виробів із с. Майдан-Бобрик, с. Павлівка, с. Берлинці, с. Рахни-Лісові, с.Дяківці, с. Крищинці, с. Берлинці м. Бар та с. Багринці. Також, Леонід Михайлович Бабак, гончар, учень братів Герасименків, подарував скульптурні композиції та куманець. Серед предметів, які надійшли у 1977 р., особливо виділяється твір братів Герасименків Якова та Якима, одних з найвідоміших українських гончарів ХХ ст., заслужених майстри народної творчості зі с. Бубнівка, Гайсинського району. Нажаль, нічого не відомо про багатьох осіб, які передавали вироби до музею. В картках наукового опису збереглись лише їх прізвища, імена та адреси. Залишається запитанням, як вироби потрапили до власників та їх провенанс. Так у Н. С. Тараканову та І. І. Свинарчука, в 1982 році було закуплено 5 керамічних вироби з Калинівського та Вінницького району. У цьому ж році Спілка художників УСРР передала скульптурну композицію «Навіки разом» із 12 виробів, які створила Ф. Д. Калюжка. Понад 40 предметів у музей надійшло з обласних народних виставок (1957-1986). Серед них роботи Олексія Луцишина, Степана Печеного, Миколи Бабака, братів Герасименків. Прекрасні зразки бубнівської кераміки. Дирекція художніх виставок України у 1981-2000 р. р. передала у фонди музею вироби відомих гончарів. Керамічні леви Василя Омелянинка та його учня Михайла Китриша, заслужені майстрів народної творчості України; лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка. Скульптурну композицію Анастасії Савівни Білик-Пошивайло, майстрині народної керамічної скульптури, заслуженого майстра народної творчості УРСР. Два вироби заслуженого майстера народної творчості України, член Національної спілки художників України – Івана Васильовича Рйопки (м. Косів). Також були передані вироби косівських майстрів-керамістів – Василя Юрійовича Стрибка та Людмили Олександрівни Прокопенко (Іщенко). Декоративні тарелі Михайла Івановича Денисенка, майстра художньої кераміки, заслуженого діяча мистецтв України (м. Васильків). Доповнили збірку роботи нашої землячки Євдокії Макарівни Богач, художниці, творця скульптури малих форм (м. Київ). Так колекція музею була поповнена найкращими зразками з одних найбільших гончарних осередків України – Опішні, Косівщини та Київщини (м. Васильків). Володимиру Титаренку, заслуженому діячу мистецтв України, мистецтвознавцю, провідному методисту із питань збереження нематеріальної культурної спадщини Вінницького обласного центру народної творчості, музей завдячує прекрасними колекції мисок із с. Майдан-Бобрик (бл. 30 одиниць) та с. Рахни-Лісові (бл. 25 одиниць) та більше 20 виробами з інших гончарних осередків (с. Шура-Брндурівська, с. Бирлинці-Лісові, с. Гущинці та ін.). Паном Володимром також була подарована ваза створена братами Герасименками Яковом і Якимом. Дані експонати передавались у період з 1978-1983 р. р. та були зібрані під час наукових експедицій та розвідок. Відомий подільський гончар, заслужений майстер народної творчості – Олексій Григорович Луцишин з 1968 р. по 1995 р. передав та продав більше 50 виробів. Зокрема, свічник авторства Івана Гончаря і свою улюблену роботу – куманець «Гончар за роботою». У 1987 році відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР № 328 від 2 жовтня 1987 року був створений Вінницький обласний художній музей. Формування колекції розпочалось із передачі близько 3 тис. предметів живопису та декоративно-вжиткового мистецтва з фондів Вінницького обласного краєзнавчого музею ( у тому числі керамічних виробів). На цьому формування колекції кераміки не зупинилось. У 1987 р. Вінницький обласний центр народної творчості передав роботу Олексія Луцишина «Хор ветеранів», яка була на виставці народної творчості в Москві. 1988 році вдова видатного українського художника – Тамара Коновалюк-Мороз, передала музею роботу опішнянського майстра. У Фросини Іванівни Міщенко, гончарівни, заслуженого майстра народної творчості в 1990-1992 р. р. було закуплено 14 предметів. Серед них прекрасні зразки дрібної глиняної пластики прикрашені традиційними бубнівськими мотивами. У 1998 р. жителькою м. Вінниці – Ткаченко П. В. було передано 8 виробів (м. Червоноград, Львівська обл.; Калинівського р-н., Барського р-н., Літинського р-н., Вінницької обл.) З с. Крищинці, Тульчинського р-н. у 1999 році надійшло 2 зразки гончарного посуду: горщик та горщики близнята. Жителькою с. Ягідне Муровано-Куроливецького р-н., у 2000 році, подаровано глечик та горщик місцем побутування якого можливо є с. Лісове, Барського р-н. Суттєво поповнилась фондова збірка під час створення науково-дослідного відділу «Музей гончарного мистецтва ім. О. Г. Луцишина». Для створення експозиції якого у Леоніда Олексійовича Луцишина, керівника багатьох музичних колективів області, сина гончаря Олексія Луцишина, у 2004 році було закуплено понад 100 виробів батька. Скульптурні композиції, утилітарний посуд, форми та багато інших виробів відомого майстра стали справжньою прикрасою музею-садиби. Тетяна Іванівна Шпак, заслужений майстер народної творчості України, у період 1993-2008 р.р. передала близько 50 зразків мальованої бубнівської іграшки, які сама створила. З 2005-2017 р. р. подружжя Сергія та Світлани Погонців, члени Національної спілки майстрів народного мистецтва України, подарували більше 10 власних виробів та 1 твір крищинецького майстра Г. Погонця. Доповнивши збірку творами сучасних гончарів. Паламаровський Руслан Михайлович, директор музею у 2018 році подарував для поповнення фодової колекції сучасними зразками кераміки 12 предметів, які створила сім’я Погонців. У 2005 році після виставки «Вінниччина-75. Подарунок музею» Оксана Олександрівна Верхва-Єднак, Людмила Леонідівна Філінська та Вікторія Володимирівна Ніколаєва, відомі подільські керамістки та гончарівни подарували музею 11 предметів. У 2010-2016 після персональних виставок у «Музеї гончарного мистецтва ім. О. Г. Луцишина» Володимир Тихонович Слубський та Роман Васильович Чмерук, відомі подільські гончарі та молодий майстер Володимир Валерійович Шпунарський передали 12 керамічних виробів. У 2010 році, Федір Васильович Панчук, заслужий діяч мистецтв передав 2 вироби Олексія Луцишина «Весільна пара» та «Засватаний». На 1 січня 2021 фондова збірки установи нараховує понад 12 тис. одиниць збереження. Колекція народної кераміки Поділля нараховує більше 800 предметів і становить 6% від загального зібрання. ЛІТЕРАТУРА- Вінницький обласний краєзнавчий музей. 100 років: Альбом. ˗ Вінниця, Твори, 2018. ˗ С.12
- Історія музею в документах і спогадах: Ювілейний випуск з нагоди 80-річчя заснування музею. – Вінниця: РБВ ВАТ «Віноблдрукарня», 2018. – С. 56-58
- Вінницький обласний краєзнавчий музей. 100 років: Альбом. ˗ Вінниця, Твори, 2018. ˗ С.14
- Вінницькі Мури. Погляд крізь віки: Матеріали міжнародної наукової конференції «Єзуїтський комплекс у Вінниці крізь призму століть» 9-10 вересня 2010 р. – Вінниця ВМГО «Розвиток», 2011. – С. 352
- Вінницький обласний краєзнавчий музей. 100 років: Альбом. ˗ Вінниця, Твори, 2018. ˗ С.16
- Вінницькі Мури. Погляд крізь віки: Матеріали міжнародної наукової конференції «Єзуїтський комплекс у Вінниці крізь призму століть» 9-10 вересня 2010 р. – Вінниця ВМГО «Розвиток», 2011. – С. 360
- Вінницькі Мури. Погляд крізь віки: Матеріали міжнародної наукової конференції «Єзуїтський комплекс у Вінниці крізь призму століть» 9-10 вересня 2010 р. – Вінниця ВМГО «Розвиток», 2011. – С. 376-386
- ДАВіО, ф. р.-254, оп. – 1, од. збр.– 645 «Доклад о положении «Губмузея» 1923 г.