Колекції Барської кераміки в Україні та світі: збирачі, майстри, вироби.

Галина Івашків

Halyna Ivashkiv

КОЛЕКЦІЇ БАРСЬКОЇ КЕРАМІКИ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ:ЗБИРАЧІ, МАЙСТРИ, ВИРОБИ

COLLECTIONS OF BAR EARTHENWARE IN UKRAINE AND IN THE WORLD: COLLECTORS, POTTERS AND CERAMIC WORKS

У статті проаналізовано збірки барської кераміки з кінця ХІХ ст. до 1930-х років, які зберігаються в українських (Київ, Вінниця, Львів, Бар, Опішне, Кам’янець-Подільський, Чернівці тощо) і зарубіжних (Польща, Російська Федерація) музеях та приватних колекціях. Йдеться про кераміку закритого і відкритого типів, головно посуд, з білим та цеглястим тлом. В оздоблені використано техніки ритування, ріжкування та фляндрування. У декорі виробів переважають рослинні мотиви та зображення птахів, рідше трапляються композиції з мотивами хрестів і церков, жанрово-побутових сценок. На деяких виробах міститься авторський підпис (П. Самолович, П. Лукашенко, Г. Круликовський тощо) та рік виготовлення. Вступ. Одним із найбільш яскравих і впізнаваних гончарних осередків, що діяли в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., безперечно, є Бар. Закономірно, що про барське гончарство йшлося у багатьох публікаціях – монографіях, колективних збірниках, окремих статтях, однак аналіз спадщини гончарів Бара потребує ретельного спеціального дослідження. Своє зацікавлення до барської кераміки я виразила більш як 30-ма ілюстраціями у монографії “Декор української народної кераміки ХVІ – першої половини ХХ століть” (2007) [5, с. 15, 239, 286, 291, 357, 459, 463, 486, 497] та 18 ілюстраціями барської кераміки в альбомі “Мальовані миски Поділля” (2018; у співавторстві з О. Клименко, Т. Лозинським та І. Бекетовою) [8, с. 26–29; іл. 127–144]. Вважаю, що названі видання, а також альбом “Миски Поділля” (2007), який підготував Володимир Титаренко [11, с. 7, 15–26], альбом “Барська кераміка” (2018; за ред. В. Титаренка та участі групи авторів – М. Діденка, Р. Григор’єва, С. Мірчука) [1], а також низка праць інших авторів вже стали вагомою джерельною базою для дослідників. Висока мистецька вартість барських глиняних виробів спричинилася до того, що вони стали бажаними для колекціонерів та музеїв в Україні і за її межами. Серед українських колекцій значущими за типологією та розписами є збірки музеїв Києва, Вінниці, Львова, Опішного, Бара, Кам’янця-Подільського, Чернівців та інших міст. Цікаві вироби гончарів Бара зберігаються також у фондах Національного музею Кракова (Польща), Російського Етнографічного музею й Музею антропології та етнографії РАН (Кунсткамера; Санкт-Петербург, Російська Федерація). Припускаю, що вироби славних майстрів із Бара є і в інших музеях, про які стане відомо згодом. Усі ці зібрання разом із предметами з приватних збірок дають змогу відтворити барвисту картину барської кераміки, встановити імена збирачів та гончарів. Початки розвитку гончарства Бара – організація гончарного цеху середини ХVІ ст. (О. Прусевич зафіксував імена трьох гончарів, які сплачували податки) [9, с. 14], згодом діяльність 15 гончарських дворів у 1757 р. (тоді ж, окрім гончарного, діяли також ткацький, шевський, ковальський та кушнірський цехи) [3, с. 339] і гончарювання третини міських мешканців початку ХХ століття – дані Ю. Сєцінського [10, с. 750]. З кінця ХІХ ст. до 1930-х рр. у Барі працювали заводи з виробництва дахівки і цегли, а народні умільці активно виготовляли різноманітний глиняний посуд, рідше предмети інтер’єру (свічники, вази, вазонки) та іграшки. У 1920–1930-х рр. гончарський цех в артілі “Червоний керамік” був настільки прибутковим, що покривав перевитрати інших цехів, зокрема цегельного [4, с. 146]. Ведучи мову про посуд, акцентуємо на традиційних його видах закритого (дзбанки, глечики, баньки, двійнята, горнятка) і відкритого (миски, полумиски, тарілки) типів. Рідше трапляються посудини антропоморфного характеру. Метою статті є аналіз збірок кераміки Бара в музеях України та інших держав і приватних колекціях, зокрема окреслення географії поширення, виявлення шляхів надходження предметів, встановлення імен збирачів та гончарів. Автор статті не прагне назвати всі пам’ятки музейних чи приватних зібрань, лише звертає увагу на окремі аспекти заявленої теми. Основна частина. Раритетною за декором є миска, яку я виявила під час опрацювання фондів Національного музею у Кракові (далі – НМК). Вона з вертикальною структурою та поділом на три основні зони розпису – в центрі зображення однокупольного собору з позначенням великих решітчастих вікон. На основі всебічного аналізу матеріалів Ю. Сєцінського із 1901 р., який писав, що в Барі функціонував єдиний на той час Свято-Успенський храм, побудований 1757 р., можемо припускати, що на мисці бачимо саме його абриси [10, с. 750]. Верхівку собору увінчує розетка, утворена перетином прямого і скісного хрестів. Зображення таких сакральних споруд на своїх виробах практикував відомий барський гончар Павло Самолович (Самойлович) – навчаючись у Коломийській гончарній школі, він бачив такі ритовані малюнки на площинах прикарпатських мисок, зокрема пістинських кінця ХІХ – початку ХХ століття. Відтак, слушною є думка О. Клименко про те, що вироби П. Самоловича “позначені низкою специфічних рис і свідчать про творче переосмислення системи розписів Прикарпаття” [7, с. 52]. В. Гудак припускав, що творчості Самоловича “притаманне наслідування італійської майоліки”, а початок таким розписам “поклали давні італійські майстри, які працювали на Україні” [4, с. 148]. У розписі миски П. Самолович застосував традиційну для Бара, як і гуцульських, покутських та італійських виробів, гаму кольорів – зелений, вохристий, жовтий і темно-брунатний на білому тлі. Обабіч зображень церков на мисках чи кахлях прикарпатських майстрів зазвичай є мотиви гілочок, рідше “вазонів”. На денці та боках миски мотиви чотирипелюсткових розеток із впізнаваними елементами, зокрема рядами дрібних крапок. Характерною рисою в оздобленні багатьох мисок з Бара вважається кривулька на вінцях. Іл. 1, 1а, 1б В Російському Етнографічному музеї у Санкт-Петербурзі (далі – РЕМ) я побувала під час відрядження в 2005 році. Опрацьовувавши фонди музею упродовж кількох днів, особливу увагу звертала на барську кераміку початку ХХ ст. – частину зроблених фото подано у монографії, дещо занотовувала у робочий зошит. Мене зацікавило те, якими шляхами збірка подільської кераміки, зокрема барської, потрапила у фонди цього музею. Виявити особливості формування найбільших музейних зібрань допоміг каталог етнографічних колекцій ХІХ–ХХ ст., виданий у цій установі в 1983 році. З’ясувалося, що у справі зібрання зразків народного мистецтва, які мали поповнити фонди музею, важливу роль відігравала інтелігенція. Глиняними виробами подолян зацікавився петербурзький художник Олександр Лажечніков (1870–1944), який багато працював в Україні. Так, у 1905 р. він відвідав м. Ялтушково Подільського повіту та Могильовський повіт – з цієї поїздки привіз 32 глиняних вироби, серед яких і оригінальний предмет роботи барських майстрів – глечик чи “кувшин з двома лійками” та одним вухом (його ще називають рукомийником; РЕМ. 790/30) [12, с. 13]. На сьогодні це лише одна знахідка такої форми у цьому регіоні [5, с. 101]. 1907 р. у Барі та інших місцевостях Подільської губернії предмети для фондів РЕМу, зокрема глиняний посуд, іграшки та вишивку (всього 100 одиниць), розшукував Олександр Прусевич (1878–1944). На Поділлі він оселився через два роки після закінчення Московського університету, а під час геологічної практики, яку він проходив у цій губернії, захопився її історією, природою, культурою. Згодом О. Прусевич став відомим музеєзнавцем, збирачем і дослідником гончарства Поділля. Серед його знахідок – миска з Бара (в –7, 5, д – 26 см; РЕМ. 1232/12) та інші вироби. 1909 р. під час перебування у Барі та багатьох інших місцевостях регіону величезну збірку подільського мистецтва (кол. 2342; 422 одиниці: вишивка, одяг, рушники, іграшки, вироби з бісеру, музичні інструменти та глиняний посуд) для цього ж музею зібрав відомий український мистецтвознавець Костянтин Широцький (Шероцький; 1886–1919). Серед його придбань два цікаві полумиски з композицією центричного типу – один із цеглястим тлом, мотивами “сосонок” і виноградних “грон” (РЕМ. 2342/189), другий – з білим тлом, зображенням п’яти птахів, мотивів кіл, ромба, гілочок (РЕМ. 2342/31) [5, с. 337]. Береги обох полумисків прикрашено кривульками. Оригінальною є миска з вертикальною структурою – у центрі зображення птаха та гілочки з розетками, пуп’янками і листками, вгорі – композиція з малою кривулькою та овалами (РЕМ. 2342/301). Раритетними є миски та полумиски з зображенням вершника. На одній із мисок бачимо більш площинне трактування, а доповненнями є мотиви овалу, кола і маленької гілки (РЕМ. 2342/300). Іл. 2. У 1924 р. декілька разів у подільському краї побувала тодішній науковий співробітник Російського музею у Петербурзі Марія Фріде (1889 – ?), яка також збирала зразки народного мистецтва. Тоді вона відвідала не лише Бар, а й гончарні осередки у Смотричі та Зінькові – окрім інструментів гончаря, зразка глини, глиняного посуду та іграшок, до РЕМу привезла й паперові прикраси для помешкання (кол. 4245; всього 22 одиниці). Із її знахідок виокремлюємо миски з зображенням птаха з гілочками обабіч (РЕМ. 4245/7) та миску з рідкісною композицією – малюнком двох коників і рослинного мотиву вгорі над ними (в – 11, д – 29 см; РЕМ. 4245/11). Свої спостереження про мистецькі особливості кераміки Поділля дослідниця виклала у статті “Форма і орнамент посуду з Поділля” [13, с. 81–92]. В архіві РЕМу зберігаються деякі замальовки форм і орнаментальних схем виробів, які зробила М. Фріде [14, л. 131; 5, с. 15]. Як уже йшлося, того ж 1924 р. М. Фріде ще раз відвідала Бар, а також і Берлинці Лісові – зібрала кальки й рисунки не лише з розписом посуду, а й хат, печей, комодів з цих та інших населених пунктів (кол. 4255; всього 86 одиниць) [12, с. 32–33]. За даними альбому “Барська кераміка” (2018), одна банька з Бара є у збірці Музею антропології і етнографії РАН (Кунсткамера). Це виріб початку ХХ ст. з поширеним орнаментом у вигляді двох рядів кольорових “підківок” на плічках в обрамленні груп горизонтальних ліній і кривульки [1, с. 37]. Справжньою скарбницею барської кераміки можна вважати музеї Києва, зокрема Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Національний музей історії України, Національний музей народної архітектури та побуту України та Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара”. Оригінальні полумиски з вершниками авторства Павла Самоловича та Петра Лукашенка знаходяться у збірці Національного музею історії України (всього більше 15 предметів) [5, с. 497]. Раритетними є вироби з побутовими сценками та сценками “В корчмі” [5, с. 459, 462–463, 486]. Виразною формою та розписом з центричним мотивом з подвійною розеткою та пуп’янками з одного боку, і гілкою та авторським підписом “Григорій / 1925 р. / Круликовський” з іншого, вражає плесканка з білим тлом і триколірним розписом [5, с. 239]. Подібний виріб, ймовірно, того ж автора є у фондах ВОХМ – розкішний мотив “вазона” займає всю його площину [1, с. 48; 4, с. 147]. Іл. 3. У збірці Національного музею українського народного декоративного мистецтва зберігаються унікальні мальовані полумиски з рівнокінцевим хрестом [5, с. 203; 8, с. 134–135], зіркою [11, с. 18], зображеннями птаха та вершника, сюжетними композиціями “В корчмі” [5, с. 485; 11, с. 22; 8, с. 142–145] роботи Павла Самоловича [8, с. 146] тощо [7, с. 52]. Хочу звернути увагу на ще один раритетний виріб гончарів Бара, що знаходиться в експозиції цього музею, – калач із пластичним антропоморфним зображенням на шийці. Іл. 4. Національний музей народної архітектури та побуту України зберігає кілька мисок та полумисків з рослинними мотивами (гілка, “букет”, “вазон”, “вінок”) [5, с. 291], з вертикальною і центричною структурами. Виокремлю двоє двійнят, що розписані рослинними мотивами (гілочками) та зображенням птахів. Їхня варіативність виявляється не лише в мотивах, елементах чи кількості пташок (на двійнятах їх по шість), а й у накривках. В одному виробові накривки керамічні – окремо для кожного горщика [1, с. 48], в іншому – дерев’яна на два горщики. Іл. 5. Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара” у своїх фондах має кілька предметів, зокрема унікальний за композицією полумисок із рівнокінцевим хрестом, поміж раменами якого короткі гілочки (НЦНК “МІГ”. КН 2683) [11, с. 19], кілька баньок глечиків та вазу – вироби декоровано кривулькою, гілками, “підківками”. Іл. 6. Власниками предметів барської кераміки кінця ХІХ – початку ХХ ст. є й музеї Львова. Так, Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (далі – МЕХП) зберігає близько тридцяти предметів з Бара – це миски, полумиски, тарілки, баньки, дзбанки та іграшки. Основу збірки складає колекція кераміки уже згадуваного Олександра Прусевича. Як відомо, у 1907–1915 рр. він був головним охоронцем Кам’янець-Подільського музею (нині – Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник). Вчений вивчав промисли мешканців Подільської губернії, а згодом опублікував цікаву працю “Кустарные промыслы в Подольской губернии. Гончарный промысел ” (1916). У 1919 р. О. Прусевич переїхав до Західної України, а від 1921 р. був інспектором у справах кустарного промислу Волинського округу. Десь із 1929 р. кілька років працював головним охоронцем Волинського музею (Луцьк). У 1932–1933 рр. місту Львову Прусевич подарував колекцію старовини, зокрема й кераміку, – спочатку вона знаходилися у Львівському міському музеї на площі Галицькій, 10. У 1940 р. у зв’язку з реорганізацією місцевих музеїв ці вироби потрапили до тодішнього Львівського державного етнографічного музею (тепер – МЕХП), у якому, згідно домовленостей, упродовж 1940–1941 рр. О. Прусевич працював. Деякі глиняні вироби з Бара до МЕХП надійшли у результаті закупів або експедицій наукових співробітників Інституту народознавства. Так, одну з баньок було придбано за 1 крб під час експедиції на Буковину у 1978 році (МЕХП. ЕП 77985). Своєрідною візитівкою кераміки Бара у МЕХП вважаю унікальну мальовану миску (в–12, д–33 см) з подвійною 11-пелюстковою розеткою-зіркою, що займає майже всю її площину. Впізнаваними є мотиви “пуп’янків” і листків-“крилець” (подібні є у розписах церков на мисках кінця ХІХ – початку ХХ ст. з Пістиня), а також кривулька на вінцях. Миска великого розміру і з такими ж майстерно виконаними мотивами знаходиться лише у МЕХП (ЕП 49044) [8, с. 137]. Оригінальною є й миска із центричним типом композиції та виноградними “гронами” [5, с. 73; 8, с. 136]. Звертаю увагу також на полумисок з мотивом “вазона” та зображенням трьох птахів. Раритетними вважаю і три миски з одинарними птахами поміж рослинними мотивами та повернутими в різні боки. У декорі баньок переважають традиційні мотиви у формі одного чи кількох рядів “підківок” або листочків. На плічках однієї з посудин бачимо мотиви коротких гілочок. Про форму та мистецьку своєрідність виробів барських майстрів можна вести мову і після зіставлення найменшої (ЕП 46901, в – 15 , д – 11 см) та найбільшої (ЕП 47241; в– 35, д – 23, 5. см) посудин, призначених для різних господарських потреб. Серед барської кераміки рідкісним за формою є вазон для квітів. У декорі вазона кілька горизонтальних орнаментальних смуг з мотивами кривульок з овалами, розділених групами ліній. Іл. 7. Невелику групу барської кераміки у МЕХП складають глиняні іграшки –це переважно свистунці у вигляді курки, коника та баранчика, вкриті суцільно поливою або декоровані цятками поливи. Цікаво, що гребінь курки позначено кількома лініями-колами брунатного кольору. Серед іграшок є й зображення жінки, пластична і яскрава за кольоровою гамою фігурка півня з широко розставленими лапами на підставці та реалістично виліплена козуля з тонкими рогами. Іл. 8. У фондах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (далі – НМЛ) виявлено лише два глиняні вироби барських майстрів – ці предмети є унікальними за формою та мотивним рядом. Йдеться зокрема про мальовані двійнята, розписані на плічках та корпусі по колу: бачимо по одному птахові на гілках не лише з обох боків кожного горщика, а й на їхніх торцях (всього на виробові шість зображень птахів). Окрім того, автор розпису, який захопився синім кольором, помістив також ритовану фігурку жінки у повен ріст (НМЛ. 48138. НМК 1320). Дерев’яна накривка, спільна для обох горщиків, оздоблена різьбленими мотивами шестипелюсткових розеток. Ці горщики-близнята наукові співробітники музею закупили у Могилів-Подільському районі Вінницької обл. під час експедиції на Поділля 1974 року. Іл. 9. Полумисок із птахом поміж короткими гілками надійшов до НМЛ у 1954 р. від тодішнього Київського державного музею українського мистецтва (тепер – Національний художній музей України) – очевидно, в результаті міжмузейного обміну. Почерк і тріада традиційних кольорів дають підстави “приписати” авторство Павлу Самоловичу. У фондах Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького (далі – МНАПЛ) зберігаються дві мальовані баньки – одна з двома орнаментальними рядами, які займають площину плічок і складаються з гілок з розетками та листками, а також подвійних листків зеленого і вохристого кольорів в обрамленні груп горизонтальних ліній і кривульок (МНАПЛ. АП 8203). За мотивним наповненням і композиційною структурою раритетною вважаю баньку з чотирма птахами, укладеними поміж гілками на плічках та частково корпусі посудини (МНАПЛ. АП 8234). Птахи з великими грудками та хвостами-віялами, значно піднятими вгору, подано в русі – пернаті ніби клюють “грона” чи підстрибують до гілок. Щільну наповненість композиційної схеми доповнюють мотиви чотирьох багатопелюсткових розеток та групи горизонтальних ліній. Цю баньку музейники виявили у с. Молодово Чернівецької обл. під час експедиції на Буковину 1978 року [5, с. 349; 2, с. 36, 46]. Іл. 10. Унікальними збірками кераміки барських майстрів пишається Вінниця, зокрема Вінницький обласний краєзнавчий музей, Вінницький обласний художній музей та Навчально-наукова лабораторія Поділля Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. У Вінницькому обласному краєзнавчому музеї (далі – ВОКМ) є кілька оригінальних виробів з Бара. Насамперед – це миска з вишуканою композицією рослинного характеру (розлога гілочка з одним великим і двома малими пуп’янками та листками), у розписі якої застосовано традиційну тріаду кольорів. Нетиповий образ птаха на площині полумиска з мотивом “вазона” та смугастими берегами бачимо на полумиску. Акцентуємо й на двох рідкісних зображеннях вершників на денцях і боках полумисків, ймовірно, роботи Петра Маніти з більш реалістичною подачею рис коня [5, с. 497]. Цікавими є також горнятка і невеликі дзбанки. Іл. 11. Серед раритетів Вінницького обласного художнього музею (далі – ВОХМ) полумисок із погруддям Тараса Шевченка [6, с. 1168], полумиски Павла Самоловича з сюжетними сценками типу “В корчмі” та сценкою з жандармами (1899) [4, с. 149], а також полумиски з зображенням вершників. Бачимо й оригінальні миски та полумиски з мотивами “зірки”, “гілки”, “букета”, “вазона”, “дерева життя” [5, с. 286]. У музеї багатогранно представлено діяльність барських гончарів у 1920–1930-ті рр., коли, як уже зазначалося, вони працювали в одному з цехів артілі “Червоний керамік”. Тоді на виробах зникло біле тло, а його місце зайняло цеглясте і брунатне, домінантними стали центричні композиції з мотивами геометричного характеру, хоча траплялися й узори із фляндрованими елементами. Прикметно, що варіативність виявляється в оздобленні берегів та денця, а композиції дещо нагадують оберти калейдоскопа [1, с. 21–28]. Оригінальними за формою та розписом є вазонки для квітів [1, с. 53]. Цікавими за декором вважаємо три дзбанки поч. ХХ ст. з трьома горизонтальними орнаментальними смугами, розділеними колами (ВОХМ. К-269). Не можна не акцентувати на унікальних виробах антропоморфного характеру – горнятко з головою чоловіка та посудина у вигляді людини у повен ріст із зігнутими у ліктях руками. Приваблює підбір горняток з легкими узорами та оригінальні іграшки з зображенням жінок із гускою або дитиною, пари, яка танцює [1, с. 46]. Іл. 12. Навчально-наукова лабораторія Поділля Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського має дві баньки роботи барських майстрів. Плічка однієї з них повністю вкриті овалами зеленого і вохристого кольорів, які чергуються між собою, а шийка і корпус – групами горизонтальних брунатних ліній і кривулькою. Оригінальні баньки з різними елементами розпису знаходяться у Барському районному історичному музеї – (свічник, банька, дзбан), світлицях Барської ЗОШ І–ІІІ ст. №1 і Барського коледжу транспорту і будівництва – (баньки), Комунальному Закладі “Музей хліба с. Білопілля” – (банька), Історико-культурному заповіднику “Буша” – (миска з центричною композицією у формі рівнокінцевого хреста та пуп’янків поміж його раменами) тощо [1, с. 49]. У фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному є кілька барських мисок із центричними композиціями, мотивами “букетів”, полумисків та мисок з птахом, баньок з рядами овалів на корпусі тощо [11, с. 20–21, 26; 1, с. 8–10, 14, 30]. Баньки є у збірці Музею мистецької родини Кричевських в Опішному [1, с. 30–31]. 2012 р. під час відрядження до Кам’янця-Подільського в Навчально-науковій лабораторії етнології Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка я зафіксувала дві баньки роботи майстрів гончарної справи з Бара. Кілька глиняних виробів зберігаються в музеях Чернівців – глечик у Чернівецькому музеї народної архітектури та побуту, банька – у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї. Обидва предмети традиційної форми, однак цікавими вважаємо мотиви розпису та кольорове наповнення. Барська кераміка є і в приватних колекціях Львова (Олексій Валько, Тарас Лозинський [5, с. 214], Андрій Цибко), Вінниці та Бара (Артур Цицюрський, Вікторія Ніколаєва, Віктор Півторак, Андрій Одиноких, Анастасія Фоміна, Тетяна Січко, Антоніна Сторожук, Ігор Козак) [1, с. 15, 34–35, 37–38, 40, 42, 54–55] та інших. Висновки. Отож, у статті схарактеризовано барську кераміку, яка зберігається у музеях України, Польщі, Російської Федерації, а також приватних збірках. Простежено географію поширення цих виробів, вказано шляхи формування колекцій, названо імена збирачів та гончарів. У статті акцентовано й на мистецьких особливостях барської кераміки, виокремлено унікальні чи раритетні глиняні предмети, основні форми та способи оздоблення, мотиви і елементи композиційних схем.

Список джерел і літератури

Барська кераміка: фотоальбом / за ред. В. Титаренка. Вінниця: ТОВ “Нілан –ЛТД”, 2018. 56 с.
Боренько Н. Народна кераміка Поділля як складова частина етнічної культури Придністров’я. Кодима: історія і культура порубіжжя східної і західної цивілізацій. Одеські етнографічні читання: Збірка наукових праць: наукове видання. Одеса: “Одеський національний університет ім. І. І. Мечнікова”, 2016. С. 29–54.
Грушевский М. Барское староство, исторические очерки (ХV–ХVІІІ в.). Киев: Типография Императорского Университета св. Владимира, 1894. 404 с.
Гудак В. А. Творчість гончарів міста Бара. Українське мистецтвознавство. Київ: Наукова думка, 1974. Вип. 6. С. 146–150.
Івашків Г. Декор української народної кераміки ХVІ – першої половини ХХ століть. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2007. 544 с.
Івашків Г. Шевченкіана в українській кераміці ХІХ – початку ХХІ століття. Народознавчі зошити. № 6 (120). 2014. С. 1165–1188.
Клименко О. Осередки подільської кераміки в колекції Музею українського народного декоративного мистецтва. Музеї народного мистецтва та національна культура. Збірник наукових праць за ред. д-ра мистецтвознавства М. Р. Селівачова. Київ: ЗЛАТОГРАФ, 2006. С. 44–58.
Мальовані миски Поділля / авт. вст. ст. Г. Івашків, О. Клименко / упорядн. Г. Івашків, Т. Лозинський / авт. каталогу Г. Івашків, І. Бекетова. Львів: Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ, 2018. 376 с.
Прусевич А. Кустарные промыслы Подольской губернии. Гончарный промысел. Киев: Типо-Литография “С. В. Кульженко”, 1916. 110 с. + додатки.
Сецинский Е. Приходы и церкви Подольской епархии. Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Вып. 9. Каменец-Подольский: Типография С. П. Киржанского, 1901. 1266 с.
Титаренко В. Миски Поділля. К.: Народні джерела, 2007. 152 с.
Украинцы. Каталог-указатель этнографических коллекций. ХІХ–ХХ вв. Ленинград, 1983. 64 с.
Фріде М. Форма і орнамент посуду з Поділля. Науковий збірник Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови. Т. 1. Київ, 1928. С. 81–92.
Фриде М. Описание гончарства в Восточной Подолии. 1925 г. АРЕМ, ф. 2, оп. 2, л. 131.