Бекетова Ірина
Beketova Irena
Колекція кераміки міста Бара у збірці Національного музею українського народного декоративного мистецтва
Сollection of сeramics from town BAR in the National Museum of Ukrainian Folk Decorative Art
Анотація: В статті представлено інформацію про колекцію кераміки міста Бара Могилівського повіту Подільської губернії, що зберігається в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва. Висвітлено історію надходження понад 50-ти пам’яток до музейної збірки. Презентовано інформацію про малодосліджені роботи барських гончарів, більшість із яких вперше вводяться в науковий обіг. Розказано про вивчення пам’яток збірки дослідниками українського гончарства, наголошено на спірних проблемах атрибуції та визначенні приналежності пам’яток до конкретного осередку. Національний музей українського народного декоративного мистецтва володіє однією з найбільших в Україні колекцій народної та професійної кераміки – понад 15 тисяч пам’яток. У збірці представлені вироби всіх регіонів країни, які хронологічно охоплюють XV – початок XXI століть. Гончарський осередок міста Бара Могилівського повіту Подільської губернії (тепер Вінницька область) є одним із цікавих та потужних центрів українського гончарства. Про історію та гончарний промисел цехового Бара досить повно писали дослідники народної кераміки Василь Гудак [1], Олена Клименко [6], Галина Івашків [4], Володимир Титаренко [10]. Тому ми зупинимося безпосередньо на розповіді про музейну колекцію. У Національному музеї зберігається одна з яскравих і промовистих збірок барської кераміки. Колекція налічує понад 50 пам’яток, більшість з яких – миски, їх доповнюють два глеки, дві баньки та маленький куманець. Частина пам’яток потрапила до музейного зібрання на початку ХХ ст., більшість із предметів надійшли у 1920–1930-ті роки внаслідок збиральницької діяльності співробітників музею під час експедицій (їх називали екскурсіями) для збору експонатів у селах Подільської губернії. Частина пам’яток музейної збірки м. Бара опубліковані у виданнях українських дослідників Галини Івашків «Мальовані миски Поділля» [4] та Володимира Титаренка «Миски Поділля». [11]. Загалом формування музейної колекції почалося ще наприкінці XIX століття фундаторами музейної справи в Україні – видатними вченими Вікентієм Хвойкою, Миколою Біляшівським (перший директор музею), братами Данилом та Вадимом Щербаківськими. Музейну збірку поповнювали дари відомих меценатів і колекціонерів; на кошти держави та прихильників мистецтва музейники організовували наукові експедиції для збору експонатів, купували твори в населення, поповнюючи музейний фонд. Неоціненні зусилля та професійні знання доклав до створення повноцінних збірок кераміки багатьох гончарних осередків України Данило Михайлович Щербаківський (1877–1927). З 1910 року за рекомендацією Миколи Федотовича Біляшівського (1867–1926) він очолював історичний та етнографічний відділи музею. Саме за його каденції до музею надійшла більша частина колекції барської кераміки. Докладно про життєвий та професійний шлях талановитого музейного діяча можна ознайомитися в публікаціях Тамари Романової, Наталії Денисенко [9], Ганни Шовкопляс [12]. Всі твори, що надходили до музею, співробітники записували до інвентарних книг обліку експонатів. У Київському музеї старожитностей і мистецтв (з 30 грудня 1904 року – Київський художньо-промисловий і науковий музей імені Його Величності Государя Імператора Миколи Олександровича) існували три відділи: художньо-промисловий (книга мала назву «Инвентарная книга по учету экспонатов художественно-промышленного отдела», перші записи розпочаті 30 грудня 1899 року, останні – 7 квітня 1939 року); етнографічний (перші записи датовані 1902 роком, останні – квітнем 1938 року); історичний («Инвентарная книга по учету экспонатов исторического отдела» розпочата 16 вересня 1898 року). Під час запису фіксували назву предмета, місце виготовлення або знахідки, дату виконання, ім’я автора (якщо це було відоме), дату запису до інвентарної книги, вартість (якщо це була закупівля), ім’я дарувальника або керівника експедиції по збору експонатів. Ці зафіксовані в старих книгах інвентарні дані в наш час є першоджерелом для науковців музею в процесі уточнення або встановлення інформації про музейний предмет. На жаль, не всі облікові інвентарні книги збереглися до нашого часу. Тому ми не знаємо, яким чином надійшли до збірки роботи відомого гончаря Павла Самоловича. На денці лише однієї з його мисок (К–1016) залишилися сліди чорнильного напису: «Бар. 1900». Написи на денцях барських мисок зроблені, вірогідно, дослідниками-збирачами під час експедицій. На денці миски (К–1013), автором якої міг бути Петро Лукашенко, напис: «Вироб з м. Бару Мог. окр. 1900 р. Здобуто з мисника міщанської хати м. Смотрича Кам’ян. окр. в 1929 р. Вироблено у 1900 році». До колекції надходили вироби і від приватних осіб. Миска К–999 згідно із записом в старій книзі надходжень за 1906 рік (Е–4822) передана до збірки від графині З.М. Гейден. Великий глек (К–1306) надійшов у листопаді 1914 року зі збірки відомого дослідника, археолога Вікентія Хвойки (1850–1914). У 1910 році барський глек (К–2490, Е–11327) [5] передав музею Георгій Степанович Александрович, член-кореспондент Київського товариства старожитностей і мистецтв [9]. У 1914 році від нього надійшла до музею миска (К–1023, Е–23115) [5]. У 1925–1926 роках з метою поповнення колекції музей здійснив експедицію на Поділля, її роботою керував Дмитро Щербаківський. Цікаво, що на денцях деяких мисок співробітники залишали пояснювальні написи чорним чорнилом. Таких мисок в музейній збірці кераміки міста Бара десять. Підписи виглядають так: «Бар, Могил. у. Под. губ.1926 г.». На денці миски К–2722 залишено більш докладний напис: «г. Бар Могил. у. Под. губ. експед. 1926 г. (червон. фон на мисках…(нерозбірливо)... с 1918–20 годов). Цей запис сповіщає про експедицію 1926 року та пояснює про зміни в декоруванні предметів гончарного осередку. Дійсно, якщо наприкінці ХІХ – початку ХХ століть барські гончарі розписували миски поверх побілу сюжетними композиціями, зображенням птахів, квітами, то в 1920-ті роки відбувається спрощення розпису: від сюжетних і рослинних мотивів гончарі переходять до геометричних орнаментів із застосуванням менш трудомісткої техніки фляндрування. Біле тло побілу зникає. Про це пишуть у своїх дослідженнях більшість мистецтвознавців [1, 4, 6, 10]. Під час понад столітнього періоду існування музейна колекція неодноразово переміщувалася, зазнавала значних втрат. Під час війни 1941–1945 рр. загинула значна кількість унікальних пам’яток. У 1943 р. частина колекції була вивезена до м. Дрезден, звідки лише в 1948 р. вона повернулася до України. Декілька ящиків з творами кераміки, фарфору, скла (серед них унікальні пам’ятки, аналогів яким не залишилося) повернулися розбитими. Тільки в 1990-ті роки з’явилася можливість розпочати реставрацію пам’яток, а потому поновити атрибуцію і ввести їх до наукового обігу. З 1996 р. НМУНДМ здійснює послідовну програму реставрації творів кераміки. Науковці музею та провідні реставратори Києва розбирали, очищували, відновлювали понівечені експонати і паралельно здійснювали атрибуцію творів. Відроджена кераміка є безсумнівною часткою музейної колекції, органічно входить до її складу та співпадає у своїй структурі. Серед предметів кераміки м. Бара, що були вивезені у 1943 році до Німеччини та повернуті 1948 року в Україну, на цей час нараховуємо 8 мисок (К–12579, К–12635, К–12701, К–12716, К–12755, К–12777, К–13790, К–13805) та одну баньку (К–12730), які стараннями реставраторів повернені до наукового обігу. Миска роботи Павла Самоловича (К–12579), на якій зображено вазон з пташкою та тендітну пані у вишуканій сукні з парасолькою над головою, є унікальною і повернулася вона в музейну колекцію завдяки роботі у 1997–1998 роках реставратора Шумової В.О. (зібрана з восьми фрагментів). Атрибуцію миски за аналогією у 1999 р. здійснила науковий співробітник музею Наталія Мішутіна. Загалом, у 1979–1982 роках під час переінвентаризації музейної колекції була проведена наявна нині атрибуція збірки барської кераміки. Наукові співробітники музею Наталія Мішутіна та Олена Клименко, спираючись на записи в попередніх облікових документах, оглядаючи кожну пам’ятку та порівнюючи їх між собою, вивчаючи написи на денцях, склали наукові описи предметів. Як визнавали дослідниці, атрибуція декількох предметів визначалася приблизно. Нині, коли у нас є більше інформації, більше порівняльних можливостей, з’являється змога уточнити сумнівні моменти атрибуції. На запрошення музею в липні 2021 року, оглядаючи вироби барських майстрів, дослідник і знавець подільського гончарства, через руки якого пройшло багато артефактів, Володимир Титаренко надав слушні поради щодо визначення головних рис саме барських мисок. У своїй публікації він зазначає: «Миски барських гончарів мають чітку конічну форму і специфічне вінце, яке відсутнє в смотрицьких чи шаргородських мисках ….. шаргородські мають явно виражену опуклу сферичну форму, і така відмінність у формі мисок цих двох осередків послідовно прослідковується» [10, с.5]. Дійсно, дискусія на тему визначення приналежності творів до виробництва міст Бара або Шаргорода серед науковців, колекціонерів, знавців подільської кераміки триває вже деякий час. У колекції кераміки НМУНДМ взагалі відсутні записи про наявність шаргородських виробів. Але, порівнюючи деякі миски за формою та стилем розпису, ми чітко відмічаємо різницю між ними. Такі порівняння дають можливість уточнити атрибуцію пам’яток, аргументовано визначити місце їх виробництва. Тому робота з уточнення певних складових атрибуції триває. Окрасою музейної колекції, безперечно, є сім виразних мисок авторства Павла Самоловича (К–1010, К–1011, К–1012, К–1014, К–1015, К–1016, К–12579). Про життєвий шлях і творчість видатного майстра відомо небагато, і ця інформація повно висвітлена в публікаціях вищеназваних дослідників подільського гончарства [1, 4, 6, 10]. Він єдиний гончар з м. Бара, який крім техніки ріжкованого розпису застосовував ритування. На мисках П. Самолович часто розміщував вершників, жанрові сценки, що відображали навколишнє міське життя. Шість мисок мають сюжетний розпис: три миски з застільними сценами в корчмі, на одній мисці передана сцена арешту корчмаря, ще на одній – вершник з шаблею, і остання – вищезгадана пані з парасолькою. Лише одна з мисок (К–1010) підписана автором: «1899 года мая 25 дня Па Самоловыч». Велика миска К–1012 розписана яскравим геометричним орнаментом: на просторому полі зображено складну розету з ромбовидними жовтими та вохристими пелюстками, навколо яких – арочки, капанка та чергування круглих зелених і жовтих квіточок. Береги виразно декоровані парними жовто-вохристими листочками, між якими розміщено контурні зелені еліпси із затіками в оточенні коричневої капанки. На думку дослідників подільського мискарства декоративний розпис барського гончарства можна поділити на декілька композиційних типів. Василь Гудак, вивчаючи фондову колекцію Етнографічного музею народів СРСР в Санкт-Петербурзі, виділяє чотири таких типи: симетрично-кругову композицію з рослинних і геометричних елементів, асиметричну композицію (квітковий мотив з пташкою та сюжетні мотиви), концентричну композицію по типу віночка та симетрично-квіткову або стеблову композицію [1]. Галина Івашків, досліджуючи принципи декорування барських мисок, простежила та виділила три види симетрії – чотирьохосьову, центрично-обертову та дзеркальну [4, с. 27], [3,с. 201–202]. В колекції барської кераміки НМУНДМ представлені всі різновиди визнаних дослідниками особливостей орнаментальних композицій. Стилістика розпису барських виробів має певні відмінності, вона добре «читається» на декорованих мисках і глеках. Незважаючи на те, що орнаментація та колористика барських і шаргородських мисок стилістично близькі, вони мають ознаки, за якими можна впевнено визначити, в якому осередку їх вироблено. Серед мисок музейної збірки зберігаються п’ять робіт (К–996, К–997, К–998, К–12755, К–13790) із зображенням графічно виписаних пташок з маленькою голівкою і тонкими лапками в оточенні «яблуневої» гілочки. Білий простір поля та стінок навколо малюнка барський майстер залишав вільним, на відміну від шаргородських гончарів, які щільно заповнювали розписом площу миски. Квіткові орнаменти барських гончарів (К–2709, К–12777, К–12701, К–1013, К–999, К–1023) також лаконічні, залишають вільні місця білого простору. Яскраво розписані вертикальними смугами береги мисок підкреслюють делікатну, графічно виписану вишукану композицію. Варто погодитися з думкою, емоційно сформульованою Володимиром Титаренком: «…..«класичному» взірцеві керамічного розпису барських гончарів… характерна раціональна скупість графічних контурів, вишукана плавність ліній, максимально допустимий аскетизм творення форми і птаха, і гілки з квіткою. Жодного зайвого штриха! Це яскравий показник високої майстерності і бездоганної естетики» [10, с. 5–6]. На прикладі збірки барської кераміки в колекції НМУНДМ ми можемо прослідкувати характерні риси формотворення та стилістичні особливості декорування виробів гончарного осередку м. Бара кінця ХІХ – початку ХХ століть, їх трансформацію у 1920-х роках до спрощених варіантів орнаментації. Збірка дозволяє простежити та окреслити яскраві особливості, притаманні саме цьому осередку: розпис на білому тлі, застосування техніки ритування у творчих виробах Павла Самоловича в період розквіту діяльності осередку, поступовий перехід до спрощення декорування та зникнення побілу з процесу оздоблення виробів. Колекція дає можливість дослідникам повноцінно охарактеризувати процеси розвитку гончарного виробництва у відомому та потужному осередку гончарства України на рубежі ХІХ–ХХ століть.Список використаної літератури
- Гудак В. Творчість гончарів міста Бара // Українське мистецтвознавство. Київ. Наукова думка, 1974. С. 146-150.
- Денисенко Н. До хронології назв музеєв, колекції яких започатковані на базі Міського музею старожитностей і мистецтв // Музейна справа та музейна політика в Україні ХХ століття. Київ. Златограф, 2004. С. 35-4.
- Івашків Г. Декор української народної кераміки XVI – першої половини XX століть. Львів. 2007. Інститут народознавства НАН України.
- Івашків Г. Мальовані миски Поділля. Львів. Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ, 2018. С. 26-30.
- Інвентарна книга обліку експонатів етнографічного відділу Київського художньо-промислового і наукового музею імператора Миколи
- Клименко О. Самобутній осередок Подільського гончарства // Народне мистецтво. 2009. №1-2. С. 38-43.
- Мішутіна Н. Про повернення в колекцію частини кераміки, вивезеної до Німеччини під час Другої світової війни // 100 років колекції державного музею українського народного декоративного мистецтва. Київ. АртЕк, 2002. С. 80-84.
- Осередки подільської кераміки в колекції Музею українського народного декоративного мистецтва // Музеї народного мистецтва та національна культура. Київ. Златограф, 2006. С.44-58.
- Романова Т., Денисенко Н. До питання формування колекції фундаторами Національного музею українського народного декоративного мистецтва // Фундатори музейних колекцій та реалії сучасного стану розвитку музейної справи. Київ. 2014. С. 286-302.
- Титаренко В. Барська кераміка: фотоальбом. Вінниця.УКФ, 2018.
- Титаренко В. Миски Поділля. Київ. Народні джерела, 2007.
- Шовкопляс Г. Данило Щербаківський і музей // 100 років колекції державного музею українського народного декоративного мистецтва. Київ. АртЕк, 2002. С. 39-42.
Додатки
