Національний музей історії України
Найпершим у музеї був сформований археологічний відділ, який очолив знаний український археолог Вікентій Хвойка.
Надзвичайно важливу роль у формуванні колекції музею відіграв його перший директор Микола Біляшівський, призначений на посаду у 1902 р.
У 1904 році музей освятили і урочисто відкрили під новою назвою - Київський художньо-промисловий і науковий музей ім. государя імператора Миколи Олександровича.
Музей підтримували відомі меценати, зокрема родини Терещенків та Ханенків. Вони фінансували археологічні експедиції, сприяли формуванню історичних та етнографічних колекцій. Щорічно заклад отримував пожертви – предмети прикладного мистецтва, нумізматичні колекції.
Значно поповнилися музейні колекції завдяки діяльності завідувача історичного та етнографічного відділів Данила Щербаківського. У 1910-14 рр. він організував експедиції майже до всіх українських губерній Російської Імперії.
З початком Першої світової війни музей продовжував роботу – приймав відвідувачів, комплектував фондові колекції. У його структурі функціонували археологічний, художньо-промисловий, художній, нумізматичний, історичний, етнографічний відділи, відділ «Старий Київ» та бібліотека.
Ідеологічно-просвітницька роль установи значно зросла в часи українських національно-визвольних змагань.
Після захоплення України більшовиками розпочався процес націоналізації культурних цінностей. Микола Біляшівський та Данило Щербаківський врятували величезну кількість цінних пам’яток, що надійшли до музейних фондів із приватних колекцій, церков, монастирів і розграбованих маєтків.
23 червня 1919 р. Раднарком УСРР спеціальним декретом оголосив Київський художньо-промисловий і науковий музей власністю держави й перейменував його у Перший державний музей. Музейні фонди поповнювалися переважно завдяки націоналізації приватних колекцій.
У 1934 р. Всеукраїнський історичний музей виселили з рідної будівлі, залишивши лише експонати художнього та частково художньо-промислового відділів
Після початку німецько-радянської війни, найбільш цінні і унікальні експонати евакуювали до м. Уфи (Башкортостан). До Києва вони повернулися у 1947 р.
У 1942 р. археологічний музей очолив німецький археолог Пауль Ґрімм, його заступником був відомий український археолог Петро Курінний. У 1942-1943 рр. музей називався «Крайовий музей до- і ранньої історії». Значна частина цінних музейних експонатів була вивезена до Німеччини у 1941 та 1943 рр.
Після вступу до Києва радянських військ музей відновив свою роботу в листопаді 1943 р. Музей знаходився у приміщенні Будинку вчителя, окремі колекції зберігалися в інших місцях Києва.
В травні 1944 р. музей розмістили в приміщенні, де він знаходиться і дотепер – на вул. Володимирській, 2 в приміщенні колишньої художньої школи.
Внаслідок війни музейна колекція зазнала серйозних змін – значна кількість унікальних пам’яток була втрачена. Згодом відбулося поповнення колекції за рахунок інших музеїв – Львівського історичного музею, Львівського музею українського мистецтва, Одеського археологічного музею, Музею українського мистецтва, Софії Київської, Києво-Печерської Лаври, Чернігівського історичного музею.
Фонди історичного музею стали основою для створення інших його філій – музею «Визволення Києва від фашистських загарбників» (нині Національний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 р.»); музею «Косий капонір» (нині музей «Київська фортеця»). На базі фондів музею (25 тис. експонатів) було створено Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. (нині Національний музей історії України у Другій світовій війні).
Після відновлення державної незалежності України й згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 1991 р. на базі Державного історичного музею УРСР було створено Національний музей історії України.
Фондова група «Кераміка» (3 950 од. зб.), сформована в 1948 р., складається з колекцій народної кераміки, художнього скла, виробів з фаянсу та порцеляни. Основу фонду становлять вироби Імператорської Києво-Межигірської фаянсової фабрики та народної кераміки із зібрань Київського музею старожитностей та мистецтв, а також Кабінету антропології та етнології ім. Хв. Вовка, колекція якого надійшла до музею у 1930-х рр.
Колекція заснованої в 1798 р. Імператорської Києво-Межигірської фаянсової фабрики представлена зразками продукції майже всіх періодів діяльності підприємства, ілюструє особливості художніх стилів і асортимент виробів.
Зібрання народної кераміки репрезентує вироби XVII–XX ст. найбільших центрів керамічного виробництва Полтавщини (Опішня, Хомутець, Миргород), Київщини (Дибинці, Васильків), Поділля (Бар, Смотрич, Бубнівка) та Гуцульщини (Косів, Пістинь). До фонду входять і авторські роботи відомих керамістів Бару – П. Самолович, Косова – П. Цвілик, М. Дворська, А. Джуранюк, Ф. Федюк, О. Будзь, В. Швець, В. Стрипко, Опішні – І. Білик, А. Пошивайло, Києва – О. Железняк, Г. Севрук, Василькова – С. Денисенко.
Серед величезної кількості зразків кераміки, що представлена в експозиції та зберігається у фондах музею, особливе місце займають художні вироби барських гончарів.
Впродовж останніх 20 років фондова група поповнюється за рахунок закупівель у приватних осіб та передач правоохоронних органів.
Сьогодні за кількістю і значенням колекцій Національний музей історії України є одним із провідних музеїв України. Його фондові зібрання нараховують понад 800 000 експонатів. Це світового значення археологічні та нумізматичні колекції, етнографічні зібрання, колекції зброї, пам’яток декоративно-ужиткового мистецтва, рукописів, стародруків, творів живопису та графіки, реліквії українського національно-визвольного руху ХХ ст. Вони відображають історію України від найдавніших часів до сьогодення.
Філією закладу є Музей історичних коштовностей України, де зібрані унікальні матеріали з дорогоцінних металів і коштовного каменю.
